Анотація до роботи:

Сухина І.Г. Екологічний імператив контркультури в контексті проблеми відношення людини до природи. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. – Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України, Сімферополь, 2004.

У дисертації досліджується феномен людини як історичність її буття, взятого в контексті ціннісно-світоглядних орієнтирів.

У руслі аксіологічного підходу до культури запропоновано інтенціональне трактування цінностей як феноменології культуротворчої діяльності особистості. Обґрунтовано універсальну типологію історичної динаміки культури саме як праксеологічного способу відношення людини до природи. Виокремлено основні феноменологічні стадії розвитку культури, що об'єктивувалися в історичні етапи актуалізації коеволюційної єдності глобальної системи корелятивних зв'язків „людина-природа”.

Розглянуто антропоцентристські джерела прогресу західної цивілізації, яка на основі НТП зумовила глобалізацію антропогенного впливу на природу і виникнення глобальних проблем сучасності. Представлено філософсько-антропологічне розуміння глобалістики.

Проведено аналіз причин виникнення і масового розповсюдження молодіжної контркультури другої половини XX ст. Позначено напрями розвитку руху контркультури, серед яких виокремлено ініціативу формування коеволюційного світогляду екологічного гуманізму та його ціннісної основи – екологічного імперативу у якості кроскультурної універсалії. Надано інтерпретацію феномену контркультури як універсального діалектичного механізму аксіологічних новацій, що актуалізується на переломних моментах культурно-історичного процесу.

Розроблено основні положення філософської – екзистенційно-феноменологічної концепції антропології культури.

Проведене дослідження виявило наявність саме двох смислових значень феномена контркультури. По-перше, контркультура – це випестуваний масовими молодіжно-студентськими рухами провідних країн Заходу другої половини XX ст. соціокультурний феномен, що ознаменував собою тридцятирічний (50 – 80-ті роки XX ст.) етап інтенсивного духовно-практичного пошуку, пов'язаного із становленням глобального коеволюційного світогляду екологічного гуманізму і формуючими його постматеріальними цінностями (екологічний імператив), орієнтованими на новий, „любовно-творчий” за своїм відношенням до природи, тип особистості – Homo Globalis.

По-друге, контркультура може бути представлена як універсальний феномен, тобто діалектичний механізм ціннісно-світоглядних новацій, що знаменує собою доленосні моменти культурно-історичного розвитку людства і стимулює інтенсивний духовно-практичний пошук оптимальних перспектив його подальшого здійснення. Розглядаючи контркультуру як універсальний феномен, можна репрезентувати історичну динаміку культури у вигляді культурно-контркультурної діалектики, в контексті якої пануючому типу культури відводиться роль стабілізуючого або синхронічного чинника, а контркультурі – роль динамічно-оновлюючого, тобто діахронічного чинника, з яким пов'язані всі культурні інновації, і перш за все аксіологічні.

При цьому динамічно-оновлюючий потенціал контркультури втілює собою історичний хід соціокультурних змін, а стабілізуючий чинник культури – адаптацію позитивних підсумків контркультурних інновацій. З часом цей креативний діалектичний механізм оновлення культури знову відтворює себе в історії. І найсприйнятливішою до контркультурних інновацій виявляється, перш за все, молоде покоління через обумовлені молодіжною свідомістю особливості нонконформістського світосприймання і діяльності відповідно до нього.

Основні положення і результати дослідження можуть бути представлені у вигляді базових положень філософської – екзистенційно-феноменологічної концепції антропології культури:

походження людини як Homo Sapiens було пов'язано з коеволюційним континуумом зменшення інстинктивної детермінації поведінкових реакцій і відповідно зростанню само-детермінації своєї життєдіяльності на основі розуму;

екзистенціальне самовизначення людини в світі максимально актуалізує принципово нові інтенціональні якості її природи, серед яких виділено експліцитні ціннісно-світоглядні орієнтири свідомості, біофільску любов до життя, самотрансценденцію іманентного потенціалу; саме ці якості природи людини виражають її креативне прагнення до відтворення нової гармонії між нею як Homo Sapiens і природою, що випестувала її „до життя”;

продуктивна тотальність людського буття в світі конституюється як універсальний антропологічний феномен культури;

історична динаміка культури репрезентує собою креативний процес розвитку людини як родової істоти і розгортається в контексті глобально-континуальної системи корелятивних зв'язків „людина-природа”, актуалізуючи тим самим її становлення і коеволюційний розвиток;

історична динаміка культури як об'єктивування ціннісно-орієнтованого праксеологічного способу відношення людини до природи характеризується феноменологічними стадіями (історичними етапами) актуалізації еволюційно-історичного процесу розвитку континуальної системи корелятивних зв'язків „людина-природа”, що конституюються на основі аксіологічних орієнтирів людської життєдіяльності в світі і які можна репрезентувати як адаптаційну (космоцентристську), активістські-експлуатаційну (антропоцентристську) і активістські-коеволюційну (антропокосмічну) стадію, адекватну епосі НТП і глобальних проблем сучасності;

історичний прогрес культури, який зумовив досягнення людиною месіанської креативної здатності глобально-антропогенного впливу на природу, чітко позначив невід'ємну від екологічного імперативу любові до життя, тобто життєствердження, пасіонарну перспективу буття людини в світі;

досягнення коеволюційного етапу культурно-історичного прогресу, передвістям якого виступив інтернаціональний молодіжний рух контркультури, може розглядатися як магістральна перспектива розвитку феномену людини, що характеризує універсальну історичність людського буття в світі, тобто культуру як універсальний антропологічний феномен;

коеволюційний, або антропокосмічний, етап культурно-історичного розвитку людства передбачає становлення і розповсюдження глобального світогляду екологічного гуманізму, суб'єктом якого повинен стати новий коеволюційний, або „любовно-творчий” за своїм відношенням до природи, тип особистості, тобто той самий тип особистості, який з урахуванням глобалізації антропогенного впливу в результаті месіанських досягнень НТП можна назвати Homo Globalis – „людина всесвітня”;

коеволюційний тип особистості – Homo Globalis – як осереддя культурно-історичної повноцінності людського буття в світі повинен виступити головним засобом і головною, тобто магістральною цінністю якісно нової – екологічної або глобально-коеволюційної, модальності розвитку світової мета-культури;

чітко позначена інтернаціональним молодіжним рухом контркультури екологічна або коеволюційна модальність культури предстає саме як безальтернативна перспектива подальшого розвитку людства епохи НТП і глобальних проблем сучасності, які мають антропологічні джерела.

Публікації автора:

1. Сухина И.Г. Контркультура в контексте проблемы соотношения человека и техники // Регіональні перспективи. – Кременчук: Перспектива. – 2001.– №1. – С.16-20.

2. Сухина И.Г. Молодежная контркультура (философский и социологический аспекты) // Вестник Донецкого университета. Серия Б: Гуманитарные науки. – 2001. – №1. – С. 283-288.

3. Сухина И.Г. Феномен контркультуры в контексте социальной философии и философской антропологии Герберта Маркузе // Вестник Донецкого университета. Серия Б: Гуманитарные науки. – 2002. – №1. – С.225 -232.

4. Сухина И.Г. Контркультура в контексте философской антропологии XX века // POST OFFICE. Образы времени – Образы мира: Вестник Харьковского Национального университета имени В.Н. Каразина. Серия Теория культуры и философия науки.– Харьков: ТО Эксклюзив. – 2002. – №571. – С. 26-35.

5. Сухина И.Г. Религиозные истоки экологического кризиса и “ориентальный мир” контркультуры // Ноосфера: Зб. філософ. праць. – Донецьк: ДонНТУ, 2003. – Вип. 3. – С. 143-156.

6. Сухина И.Г. Феномен контркультуры в контексте аксиологического символизма // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Запоріжжя: Тандем – У. – 2001. – Вип. 21. – С. 179-193.

7. Сухина И.Г. Молодежная контркультура в контексте философско-антропологического учения Эриха Фромма // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Запоріжжя: Тандем – У. – 2003. – Вип.34. – С. 30-39.

8. Сухина И.Г. Молодежная контркультура США // Проблемы обучения иностранных студентов на современном этапе: Тезисы ІІ Международной науч.- практ. конф., 23-24 мая 1996 г. – Донецк: ЮГО-ВОСТОК. – 1996. – С.50-54.

9. Сухина И.Г. Экологический императив контркультуры // Творческое наследие В.И. Вернадского и современность. Сб. трудов 2-й Международной науч. конф., 10-12 апреля 2001 г. – Донецк: Донбасс. – 2001. – С. 445-452.

10. Сухина И.Г. Контркультура как экологическая модальность культуры (истоки и современный контекст проблемы) // Ноосфера: Зб. філософ. праць. – Донецьк: ДонНТУ.– 2002. – Вип. 2. – С.160-170. (Материалы Межрегиональной науч. конф. “Философско-этическое наследие Г.С. Сковороды и духовный мир современного человека”, 13-14 ноября 2002 г., Донецк).

11. Сухина И.Г. Религиозные истоки экологического кризиса и “ориентальный мир” контркультуры // Творческое наследие В.И. Вернадского и современность (“Вернадские чтения”): Доклады и сообщения 3-й Международной науч. конф. 22-24 мая 2003. – Донецк: ДонНТУ. – 2003. – С.81-84.

12. Сухина И.Г. Экологический гуманизм контркультуры // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – Запоріжжя: ЗДІА. – 2003. – Вип. 14. – С.154-165. (Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. “Основні тенденції розвитку сучасного світу як виклик глобалізації”, 7-8 жовтня 2003 р., Запоріжжя).

13. Сухина И.Г. Экзистенциальные аспекты феномена контркультуры // Сборник трудов международной науч. конф. “Основные проблемы современной антропологии” (Горловка, ГГПИИЯ, 2003 г.). –http://www.forlan.ghost.dn.ua/konferenc/suhina.htm