Виступаючи мовним засобом вираження ірреальної умови, у структурному плані синтаксичні конструкції з кон’юнктивом представлено двома класами: прототипічними та непрототипічними ірреальними умовними конструкціями, які актуалізуються в системі реалізаційних варіантів відповідних інваріантних моделей. Клас прототипічних конструкцій характеризується експлікацією ірреальної умови за допомою сполучникового або безсполучникового складнопідрядного речення з присудком у формі Konjunktiv II. Ознаками їх розподілу на варіантні моделі є: 1) порядок розташування частин умовної конструкції (умови й наслідку) – комбінація “умова – наслідок” (53%) домінує над комбінацією “наслідок – умова” (45,96%); частка речень, у яких умова “вклинюється” в наслідок, складає 1,04%; теоретично можливого варіанта “вклинення” наслідку в умову не зафіксовано; 2) наявність / відсутність сполучника – складнопідрядні речення зі сполучником wenn (77,2%) домінують над безсполучниковими умовними реченнями (22,8%). Кількість безсполучникових речень, у яких умова передує наслідку, майже вдвічі перевищує кількість речень цього типу, в яких наслідок передує умові, проте кількісної залежності між наявністю сполучника та порядком розташування підрядної та головної частин умовної конструкції не виявлено. Окрему підгрупу становлять високочастотні безсполучникові речення зі зворотним порядком слів у підрядному реченні; 3) наявність / відсутність корелята – ірреальні умовні речення без корелятів dann / so домінують над реченнями з цими корелятами. Залежності вживання корелята від критерію наявності / відсутності сполучника в ірреальному умовному реченні не зафіксовано. Непрототипічними конструкціями зі значенням ірреальної умови виступають: 1) складносурядні речення (5,58% сполучникових конструкцій – модель S + P Konj.II / P Ind., Konjunktion + S + P Konj.II / P Ind. – на противагу 2,59% безсполучникових конструкцій – модель S + P Konj.II / P Ind., S + P Konj.II). З огляду на вид конектора та способи об'єднання простих речень у складне (слідування, обґрунтування, альтернативна мотивація, протиставлення) виділено такі варіанти сполучникових речень: 1) S + P Konj.II, aber S + P Konj.II / Ind.; 2) S + P Ind., sonst P Konj.II + S; 3) S + P Konj.II / P Ind., dann S + P Konj.II; 4) S + P Konj.II / P Ind., und S + P Konj.II;
2) ускладнені речення (3,13%) включають інфінітивні конструкції та звороти. Значну кількісну перевагу речень з інфінітивом у кінцевій позиції (91,31%) пояснюємо його семантичною залежністю від базового речення, що зумовлює його стилістичну нейтральність. Натомість, речення з інфінітивом у препозиції (8,69%) є емоційно забарвленими й більш експресивними. Відсутність випадків вираження ірреальної умови за допомогою партиципних зворотів вказує на прагматичну обмеженість цього типу конструкцій у розмовній мові; 3) прості речення (22,07%) виражають ірреальну умову за допомогою одного з членів речення – підмета, обставини, додатка, означення; 4) надфразні єдності (21,25%) репрезентовано інваріантною моделлю S + P Konj.II / Ind. (М) P Konj.II + S. За ознакою відсутності / наявності маркерів синтаксичного зв’язку та їхніх типів (анафоричні слова в дейктичній функції; анафоричні слова, що не належать до займенникових; прислівник sonst; сполучник aber) виділено відповідні варіантні моделі; 5) конструкції контекстуального вираження умови (1,5% – модель Kt. S + P Konj. II) містять експліцитно виражену лише наслідкову частину. Інференція умови відбувається шляхом залучення широкої контекстуальної інформації з урахуванням фонових знань учасників діалогу та екстралінгвальних факторів. У плані темпоральної семантики критеріями для визначення прототипічних умовних конструкцій виступають темпоральні значення, що фіксують: а) одночасність умови й наслідку в теперішньому / майбутньому часі, а також б) у минулому часі; в) передування умови наслідку;
г) передування наслідку умові. Темпоральними особливостями прототипічних умовних конструкцій є: 1) спільне для всіх груп кількісне переважання складнопідрядних умовних речень, у яких час дії умови та наслідку збігається й належить до плану теперішнього / майбутнього. Частотність конструкцій з одночасною дією умови й наслідку в минулому й таких, у яких умова й наслідок належать до різних часових інтервалів, набуває меншого та найменшого значень для всіх груп речень відповідно;
2) взаємозалежність між вживанням часових форм прототипічних конструкцій зі значенням ірреальної умови та фактором наявності / відсутності сполучника. За ступенем наближеності до прототипічного ядра непрототипічні конструкції зі значенням ірреальної умови віднесено до зони ближньої периферії, проміжної зони та зони дальньої периферії. У прагматичному аспекті мовець надає перевагу ірреальним умовним конструкціям, які виражають саме каузальний зв’язок, на противагу суто каузальним конструкціям. Причину вбачаємо в додаткових значеннях досліджуваних конструкцій порівняно з іншими мовними формами, простішими як за формою, так і за змістом. А саме: зсув прагматичного фокусу; зацікавленість автора в реалізації описаної гіпотетичної ситуації; образність, експресивність, переносне значення, зображення насамперед психологічного стану, а не опис фактичного стану речей; вираження ставлення автора повідомлення до реального стану речей; припущення, невпевненість, розмірковування, уникнення категоричності повідомлення; демонстрація жалкування стосовно фактичного перебігу подій у минулому; вираження прагнення настання наслідку, жалкування з приводу обставин, описаних в умовній частині; уникнення прямого звинувачення. Той факт, що конструкції зі значенням ірреальної умови у випадках, коли їх вживають не з метою здійснення логічного висновку, містять у собі значну за обсягом і різноманітністю додаткову прагматичну інформацію, дає підстави говорити про вплив закону економії мовних ресурсів. Конструкції зі значенням ірреальної умови можуть передавати експліцитно та імпліцитно виражену інформацію. Першу автор актуалізує для творення різних іллокутивних актів: виправдання вчинку; спонукання слухача до певних дій; надання поради; вираження незгоди, незадоволення. Імпліцитна інформація виступає “оцінною прагматичною пресупозицією”, яка може набувати крайнього позитивного або негативного оцінного значення, закладеного автором висловлення в деяких типових ситуаціях спілкування з метою інференції адресатом запланованого ним висновку. У формально ідентичних випадках вживання зміст конструкцій зі значенням ірреальної умови обумовлюється дією дискурсних (порушення максими «способу» та специфічна реалізація максим «кількості» й «відношення» мовленнєвої взаємодії) та екстралінгвальних (фонові події; комунікативний ранг співрозмовників) чинників. Конструкції зі значенням ірреальної умови як смислотвірний складник мовленнєвих актів не вживаються у Kommissive та Deklarative; натомість відзначаємо високу частотність вживання прототипічних конструкцій у Direktive та непрототипічних конструкцій в Assertive, оскільки мовець прагне досягти оптимального перлокутивного ефекту з максимальною економією мовних ресурсів. Способи актуалізації значення “ірреальна умова” в непрототипічних ірреальних умовних конструкціях представлені системою контекстуальних, лексико-граматичних, структурно-логічних та екстралінгвальних чинників віднесеності цього класу конструкцій до умовних з ірреальним значенням. Серед перспективних напрямків подальшого вивчення синтаксичних конструкцій з кон’юнктивом можна зазначити такі: 1) встановлення й аналіз мовних засобів вираження ірреальної умови на матеріалі різних функціональних стилів німецької мови; 2) вивчення особливостей репрезентації ірреальної умови в інших мовах; 3) визначення специфіки мовної репрезентації інших логічних понять, виражених синтаксичними конструкціями з кон’юнктивом, на матеріалі різних функціональних стилів різних мов. |
