У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення в контексті міжнародно-політичного дослідження проблеми конверсії як багатопланового і різновимірного системного явища, визначені місце та роль чинника конверсії в межах системної еволюції міжнародних відносин, здійснено цілісне дослідження принципів формування та засобів реалізації політики конверсії у конкретних міжнародних системах в умовах існування певних національних політичних систем, на підставі чого визначені типи, моделі та механізми її здійснення. 1. Проблема конверсії є недостатньо опрацьованою в науковому плані та належить до одного з найменш досліджених об’єктів наукового аналізу. Складність та багатогранність явища зумовлює те, що його аналіз та визначення шляхів розв’язання проблеми формуються у межах декількох суспільних наук, тобто як наслідок дослідження тих чи інших її аспектів і складових. Це підтверджує міждисциплінарність поняття і явища конверсії як об’єкта дослідження та багатовимірність цього процесу на макро- та мікрорівнях. Розрізняють певні історико-політичні версії і оцінки конверсії, котру в світовій політичній думці переважно розглядали як мирну і оборонну, економічну і комплексну. Мирна конверсія розглядалася в найбільш впливових теоріях та концепціях, які безпосередньо або опосередковано впливали на процес формування та реалізацію політики держав з проблеми конверсії як переведення воєнного виробництва у русло використання його продукції для невоєнного застосування. Така конверсія була найбільш популярною в доядерну епоху. Тому в міжвоєнні періоди здійснювалася переорієнтація на мирне застосування можливостей ВПК з передбаченням швидкої переорієнтації на військове виробництво у випадку визначення загрози війни. Після Другої світової війни, коли США і СРСР стали ядерними потугами й практично вимушено стали сприймати зброю масового знищення як засіб стримування (від застосування сили), відбувається вимушена орієнтація на так звану оборонну конверсію. Це викликано неймовірною високою витратністю виробництва новітніх засобів ведення війни і перенапруженням державного бюджету. Така ситуація породжує у суспільстві негативне ставлення до воєнного виробництва, що супроводжується вимогами перенаправляти бюджетні засоби, призначені для забезпечення оборони, в цивільні і комерційні сфери національної економіки. Вважалося, що такий підхід стимулюватиме ріст інвестицій та зростання ВВП. Вперше поняття „оборонна конверсія” у політичному розрізі появилося в епоху президентства Д.Ейзенхауера. Воно тлумачилось в рамках концепту міжнародного роззброєння та оптимуму озброєння в рамках так званої розумної достатності, а спричинили його прибічники більших капіталовкладень держави у розвиток науки, яка на той час зосередилася на забезпеченні потреб ВПК. Професор Колумбійського університету С.Мелман розглядає оборонну конверсію як „альтернативне” переведення наукових досліджень, підприємств і засобів з воєнного використання у цивільне. Але ні Сполучені Штати, ні правонаступниця СРСР - Російська Федерація реальних зрушень на шляху оборонної конверсії досягти не зуміли. Такий вид конверсії досі залишається більше теоретичним надбанням суспільних наук, ніж реальною практикою, втіленою в економічне життя. Дещо більше успіхів у постбіполярну епоху вдається досягти на шляху так званої економічної і комплексної конверсії. Як відзначають американські фахівці, оборонна конверсія на глобальному рівні потребує створення міжнародної системи, яка уможливлює реальне роззброєння. Фактично вона й будується на такому концепті і частково можна стверджувати про паралельність понять „роззброєння” і „оборонна конверсія”. Принаймні тільки за появи такої міжнародної системи, яка уможливить роззброєння, можна буде говорити про оборонну конверсію не як вимушену чи як каральну (так часто бувало при попередніх міжнародних системах), а як обумовлену об'єктивними чинниками міжнародних відносин і світової політики. Тому власне представники американської наукової школи конверсії пропонують орієнтуватися на економічну чи комплексну конверсію. Відтак, економічна або комплексна конверсія у нинішній міжнародній системі бачиться чи не єдиною можливою формою. Вона передбачає відносне переважання інвестицій у вказані та інші сфери цивільної економіки над капіталовкладеннями в воєнне виробництво. Тим самим ВПК просто з року в рік втрачає відносні переваги у фінансуванні та інвестуванні. 2. На підставі аналізу теоретичних поглядів на проблему конверсії приходимо до висновку щодо відсутності у світовій політичній думці єдиного підходу як до визначення змісту конверсії як наукової категорії, так і до винайдення шляхів її здійснення. Це обумовило необхідність формування та вдосконалення категоріально-понятійного апарату проблеми, що досліджується; розробки концепту і методики дослідження як конверсії, так і сумісних процесів в світовій політиці на прикладі змістових особливостей, міжнародно-політичних обставин здійснення і наслідків конверсії; Аналіз конверсії в контексті системної еволюції міжнародних відносин викликав необхідність виокремлення її з кола інших подібних або сумісних процесів, зокрема, демілітаризації та роззброєння. Починаючи з ХХ ст., демілітаризація виступала в якості спонуки конверсії. З огляду на зростаючу впродовж ХХ ст. взаємозалежність держав та їх прагнення до регіональної, континентальної а у перспективі і міжконтинентальної інтеграції, конверсія поступово починає втрачати чіткий і прямий зв’язок з традиційним мілітаризмом і набуває ознак окремішності, тобто незалежності від рівня мілітаризації. Цим викликані прояви різних видів конверсії, а також новітніх спонук її здійснення, до яких, приміром, відносимо вступ нових держав до таких інтеграційних та безпекових формувань, як ЄС чи НАТО. Авторський теоретичний інструментарій аналізу конверсії реалізується на різних рівнях: глобальної міжнародної системи; міжнародних підсистем як групи елементів у межах систем, які відрізняються від спільної системи в тому числі і через певну специфіку конверсійних процесів; державному. Проблема конверсії має розглядатися в площині політичних наук як системна категорія в поєднанні всіх її структурних елементів із врахуванням загального контексту світового політичного процесу, особливостей конверсійних процесів у різних країнах світу у взаємозв’язку з іншими проблемами світової політики. Конверсія є системним явищем, в якому поєднуються економічні, соціальні, внутрішньо - та зовнішньополітичні, військові та інші аспекти. Системність конверсії випливає із взаємопов’язаності та взаємозумовленості діяльності окремих держав в галузі конверсії та стосунків між ними, міжнародного середовища, стану справ на світовій арені. Комплексний характер конверсії зумовлює необхідність її комплексного здійснення з врахуванням всіх її складових. При формуванні державної політики в галузі конверсії необхідно врахування міжнародно-політичної складової цього виду діяльності. Види конверсії безпосередньо залежать не тільки від планів, можливостей і намірів певної держави, а й від загального контексту світового політичного процесу, характеру міжнародних систем в залежності від їх історичного типу розвитку, структурних характеристик, особливостей ієрархії її елементів (міжнародної стратифікації) та системи взаємозв’язків між ними. Діяльність будь-якої держави у галузі конверсії визначається життєво важливими інтересами економічного та політичного характеру. Ефективність цієї діяльності залежить від того, наскільки при формуванні та реалізації національної політики враховувались як національні інтереси держави, так і ситуація на світовій арені. Конверсію неможливо обмежувати лише військово-економічними та соціальними аспектами – це ще й вихід на нову якість в суспільних відносинах як всередині країни, так і в зовнішніх справах та зв’язках. Пропонуємо якісно нове розуміння конверсії як важливої складової історії цивілізацій. Конверсія як явище сягає стародавніх часів, тому що являє собою об'єктивний процес розвитку суспільства, з яким воно зіштовхується протягом усієї своєї історії. Адже в процесі розвитку міжнародних відносин та еволюції міжнародних систем однією з головних завжди була проблема війни та миру, мілітаризму та конверсії. Явище конверсії якісно еволюціонувало у часі - особливо інтенсивно з другої половини ХХ ст. Уточнюємо співвідношення між такими поняттями, як реконверсія та конверсія. Реконверсія передбачає переведення підприємств, для яких військове виробництво було лише тимчасовим відхиленням від цивільного виробництва, що під час війни змушені були постачати збройні сили всім необхідним для ведення бойових дій, на цивільне виробництво, повернення раніше мирної промисловості, лабораторій, інститутів, людських та інших ресурсів, що використовувались у цивільному секторі до війни і були переведені під час війни на воєнний лад, знову в цивільний сектор, з виробництва воєнної на виробництво цивільної продукції після завершення війни. Конверсія ж передбачає перехід від воєнного виробництва на цивільне, тобто є більш широким поняттям. У даному випадку мова йде про економіку в цілому. Разом з тим, ми не заперечуємо діалектичного зв’язку між конверсією, реконверсією і демілітаризацією. Для етапу зародження нової міжнародної системи в повоєнних умовах у новітню історичну епоху завжди характерними тенденціями є паралельність і взаємозумовленість демілітаризації та конверсії при домінуванні першої. У міру розвитку новітніх міжнародних систем з різних причин зростала їхня мілітаризація. Відбуваючись на визначених етапах розвитку міжнародної системи, вона завжди була кризовою, призводила до системних війн, внаслідок яких і відбувалися заміни міжнародних і внутрішньополітичних систем іншими. Поки що людство не винайшло такої системи, яка була б реально здатна усунути мілітаризм. У ХХ ст. дві війни набули світового характеру, а після їхнього завершення конверсія здійснювалися синхронно в рамках світового співтовариства, не набуваючи планованих результатів з причини появи нових форм і проявів конфліктності. Передумови здійснення конверсії можна умовно поділити на зовнішні (вплив світової політики, ситуації на міжнародній арені) та внутрішні (стан економіки країн, соціальна напруженість, громадські рухи). 3. Встановлено, що особливості проведення конверсії в конкретних міжнародних системах перебувають у залежності від їх історичного типу розвитку, структурних характеристик, особливостей ієрархії елементів та системи взаємозв’язків між ними; суперечливий взаємозв'язок між ступенем мілітаризації та масштабами конверсії і її темпами; діалектичну суперечливість процесу конверсії в межах Версальсько-Вашингтонської та Ялтинсько-Потсдамської міжнародних систем; ситуативні особливості розвитку певної держави суттєво впливають на формулювання національних інтересів та зовнішньополітичних цілей держав у сфері конверсії. 4. Кожна з трьох міжнародних систем, які розглядаються в дисертації, накопичила як позитивний так і негативний досвід здійснення конверсії, а їх особливості впливали на характер, особливості, якість, темпи і обсяги конверсійних процесів, які гальмувалися: у випадку Версальсько-Вашингтонської системи вже самими недоліками відповідного мирного договору 1919 р., ілюзорністю значної частини його статей та середньовічним каральним ухилом стосовно Німеччини як держави, що своїми діями найбільше спричинилася до розв'язування світового воєнного конфлікту; в Ялтинсько-Потсдамські піввіку міжнародних відносин - біполярним протистоянням політико-системного ґатунку, яке змушувало практично одразу по війні недавніх союзників, провівши конверсію, мобілізувати весь потенціал фінансово-економічних і людських ресурсів для нового витка гонки озброєнь, цього разу ядерної, на стримування опонентів від спокуси розширити поле свого політичного та ідеологічного домінування; в постбіполярну епоху, якій притаманне поєднання однополюсності з поверненням глобальної і регіональної конфліктності в русло цивілізаційного протистояння, - паралельним прагненням США як економічно і мілітарно домінуючої у світі сили відігравати панівну роль у світовій політиці як системі розробки і прийняття рішень з розростанням протидії такій стратегії не тільки серед держав, внутрішньо „чужих” євро-американській цивілізації, але й власне в самій євроатлантичній співдружності націй, а також поступовою кристалізацією нових полюсів сили, кожен з яких певною мірою зацікавлений у заміні одновимірного глобалізму під контролем Вашингтона так званою багатополюсністю. Така тенденція, як свідчить досвід попередніх міжнародних систем, є вкрай небезпечною, оскільки здатна реанімувати епоху воєн як способу реалізації певних національних і групових інтересів. Існує потреба в спеціалізованому поглибленому аналізі і проясненні суті нинішньої системи міжнародних відносин з метою недопущення процесу відновлення недоліків, притаманних двом попереднім системам. Базовим гальмом на шляху гуманізації міжнародної системи виступають сьогодні нерівномірність соціально-економічного стану в державах і регіонах, які належать до різних цивілізаційних полюсів, а також радикальним розходженням у ставленні відповідних націй-держав до характеру внутрішньополітичного розвитку. Багатополюсна кристалізація міжнародних відносин на за засадах цивілізаційного зламу може призвести до нового витка гонки озброєнь, котра загрожуватиме апокаліптичними наслідками. З самоліквідацією СРСР, світ перестає бути гетерогенним в ідеологічному плані, відбувається переорієнтація цінностей народів, які населяли колишній СРСР. Зовнішньополітичні зміни, які відбулися в країнах СНД та країнах Східної Європи, зумовили необхідність вимушеного проведення конверсії. Після краху Ялтинсько-Потсдамської міжнародної системи, на етапі формування нової системи, проявляється асиметричність в цілях здійснення конверсії. В провідних країнах Заходу, передусім у США, конверсія мала на меті скорочення надмірних витрат на оборону, застарілої зброї, людських ресурсів тощо, при одночасній модернізації власного ВПК. В країнах СНД та колишнього „соціалістичного табору” ці процеси були передусім пов’язані з кризовим становищем в економіці і необхідністю демократизації та демілітаризації суспільного життя. Внаслідок здійснених провідними країнами, насамперед СРСР (Росією) і США, заходів зі скорочення гонки озброєнь і знищення найбільш смертоносних видів зброї масового знищення у 90-ті рр. ХХ ст. домінуючою стала тенденція до скорочення частки витрат на оборону у ВНП провідних країн світу. Однак з 2001 р., у зв'язку з кампанією боротьби з міжнародним тероризмом і значним збільшенням військових витрат у США і деяких інших країнах позитивна тенденція до скорочення частки оборонних витрат у ВНП змінилася на протилежну, що загрожує новою хвилею гонки озброєнь і зростанням загрози збройних конфліктів. 5. Системний аналіз хвиль конверсії в межах Версальсько-Вашингтонської, Ялтинсько-Потсдамської та сучасної міжнародних систем надає змогу виявити циклічні закономірності з врахуванням характеру національних політичних систем. Хвилі конверсії та мілітаризації тісно пов’язані з хвилями демократизації та зворотними хвилями. Циклічно-хвильова динаміка конверсії збігається з хвилями демократизації. Перша хвиля конверсії відбувається під час першої демократичної хвилі і умовно може бути позначена 1919-1922 рр., тобто завершенням Першої світової війни та становленням Версальсько-Вашингтонської системи. Друга хвиля конверсії 1945-1949 рр. відбувається в межах другої демократичної хвилі та обумовлена завершенням Другої світової війни та становленням Ялтинсько-Потсдамської системи. Третя хвиля конверсії починається з 1987 р. і збігається з третьою хвилею демократизації. Існує взаємозалежність між великими циклами кон’юнктури М.Кондратьєва, які складаються з підвищувальних та понижувальних хвиль, та хвилями конверсії, які відбуваються на межі цих хвиль. Виявлення циклічності цих процесів з врахуванням їх хвилеподібної динаміки по лінії „центр – напівпериферія – периферія” дозволяє структурувати глобальну, регіональну та національну специфіку здійснення конверсії, визначити ситуативний та стійкий вплив національних інтересів і зовнішньополітичних цілей держав на хвилі конверсії. 6. Авторська класифікація конверсії здійснена: за просторовими характеристиками: глобальна, регіональна і така, що ведеться в рамках однієї окремої держави; за часовими характеристиками: швидка (різке скорочення армій та згортання військово-економічної, науково-технічної та іншої діяльності) та повільніша; тимчасова (конверсія після війни) або постійна (конверсія застарілих видів зброї та модернізація зброї); за динамікою: поетапна – тобто динамічна та розтягнута – тобто в’яла; за масштабами: вичерпна – охоплює ВПК повністю, часткова – охоплює ті чи інші елементи ВПК та символічна – демонстраційна; за методами та засобами: добровільна та примусова. Саме така конверсія відбувалась в переможених країнах після двох світових воєн. Конверсія може бути вимушеною – відбувається внаслідок міжнародної ситуації – наприклад, після завершення „холодної війни” в США, СРСР, країнах ОВД та НАТО, чи внутрішньополітичної ситуації, приміром, конверсія в період „хрущовської відлиги” в СРСР, чи після воєн США в Кореї та у В’єтнамі, конверсія в колишніх республіках СРСР в другій половині 90-х рр. ХХ ст.; вона може бути синхронною – в рамках світового співтовариства. Мотиви конверсії можуть бути економічні, політичні та військові, а спрямованість - внутрішня і зовнішня (торгівля зброєю, конверсійні виставки-продажі та ін.); За своїм глибинним характером конверсія у міжнародних системах ХХ - початку ХХІ ст. здійснювалася в рамках примусу (неорганічна конверсія) або об'єктивної зумовленості внутрішньою і міжнародною обстановкою (органічна конверсія). Органічні конверсії відзначаються самостійною ініціативністю виходу з кризи, безперервністю реформаторського процесу (що не виключає певних зворотних відступів) та його здійсненням як „знизу”, так і „згори” за допомогою держави. Такий характер конверсії притаманний, зокрема, державам Західної Європи та Північної Америки. Неорганічні конверсії також починаються під впливом комплексу чинників, але вже іншого ґатунку. Це можуть бути економічні причини або примус внаслідок поразки в війні (Німеччина, союзники Німеччини, сучасний Ірак і т.п.). Версальсько-Вашингтонській міжнародній системі притаманна як органічна так і неорганічна (примусова) конверсія. З огляду на те, що вона здійснювалася після великої війни відповідно до принципів, критеріїв, засад і вимог значної кількості спеціальних міжнародних договорів, цей варіант конверсії був водночас синхронним. Однак з урахуванням відсутності єдиного концептуального забезпечення цих договорів і випадків порушення сторонами-учасницями таких договорів окремих їх положень можемо говорити про розмаїте розуміння і реалізацію конверсії, що часто завершувалася вже на етапі вимушеної демілітаризації, практично не розпочавшись. Каральний (репараційний) ухил Версальської системи, закладений у відповідному договорі щодо Німеччини, позбавив її можливості не тільки належним чином фінансувати конверсійні проекти, але й спричинив поступове масове почуття помсти за національну образу, що стала фундаментом власне для відторгнення демілітаризації і конверсії. Ялтинсько-Потсдамська система будувалася на принципово іншій основі, оскільки з боку міжнародного співтовариства передбачала не покарання, а демократизацію і включення в єдину європейську родину Німеччини як держави, що розв'язала війну. З іншого боку, ця система гальмувала конверсію завдяки американо-радянській боротьбі за розширення сфер політико-ідеологічного впливу і домінування. Кожна із сторін, що протистояли, готувалася дати відсіч опонентові в будь-якій частині світу, якщо виявляла там загрозу одній із двох відомих міжнародно-політичних систем - капіталістичній і соціалістичній (точніше: радянській). На підставі порівняльного аналізу досвіду здійснення конверсії виокремлюємо наступні її типи: - первинна (початкова) охоплює період до ХХ ст. – не відбувалась в межах всієї міжнародної системи; - вторинна, відбувається в межах усієї міжнародної системи більш-менш синхронно (ХХ - початок ХХІ ст.). Існують кілька базових моделей конверсії, що могли і мали бути враховані українською владою при розробці і прийнятті рішень на тему конверсії залишкового (пострадянського) ВПК, котрий перейшов у власність і розпорядження незалежної Української держави. Перша модель (США, Канада, країни Західної Європи) характеризується поступовістю, синхронністю визрівання процесу перетворень з врахуваннях складових конверсії (економічні, соціальні, військові, екологічні, психологічні, конверсія умів). Оптимальними темпами конверсії військового виробництва найчастіше вважається зниження обсягів державних військових замовлень на 5-7% у рік, вона характеризується синхронністю процесу перетворень усіх сфер суспільного життя. При згортанні військово-економічної діяльності і здійсненні конверсійних заходів має існувати прагнення до переорієнтації виробничих і науково-технічних ресурсів таким чином, щоб, з одного боку, національна безпека посилювалася за рахунок використання більш ефективних засобів задоволення військових потреб, незважаючи на скорочення оборонних бюджетів, а з іншого боку, - зміцнювалася цивільна економіка. Друга модель (Китай, Ізраїль) більше наближена до європейського стандарту. Вона має такі визначальні риси, як державне планування, використання досвіду інших країн, опанування прогресивних іноземних „зразків” на національному ґрунті, впровадження західних технологій, техніки, нових економічних відносин. Третя модель - „обвальна конверсія” (Російська Федерація), орієнтована на якнайшвидше вивільнення значних ресурсів, на одержання від неї максимальної економічної вигоди в найкоротший термін. Реформування оборонного комплексу і конверсія відбуваються без чіткої концепції, без належної законодавчої бази, науково обґрунтованих оцінок поточних і перспективних потреб на оборону країни, без врахування закономірностей її військово-економічного розвитку. Конверсія починається без чіткої наукової і методичної концепції, без завчасної всебічної підготовки, без офіційно прийнятої довгострокової програми конверсії. Конверсійні процеси здійснюються без тісного ув'язування з проблемою національної і військово-економічної безпеки, в умовах відсутності чітко сформульованої військової доктрини, без попереднього рішення принципового питання про те, яким повинний бути військовий сектор господарства. Не завжди узгоджуються розміри, темпи скорочення військових замовлень і проведення конверсії. Для конверсійних заходів характерні недостатня продуманість і ефективність застосовуваних методів, форм і темпів скорочення оборонного комплексу, відсутність конкретних механізмів здійснення конверсії в організаційному, економічному і правовому аспектах . З моделями конверсії взаємопов'язані механізми її здійснення, які залежать від обраних способів її проведення, серед яких слід виокремити зовнішньополітичні. Цілком зрозуміло, що проведення конверсії неможливе без детальної розробки таких її аспектів, як зовнішньополітичні та військово-політичні; економічні (включаючи організаційно-управлінський); організаційні; технологічні; соціальні; екологічні; демографічні; психологічні; правові. Вони є взаємопов’язаними. Конверсія є однією з ключових глобальних проблем, від вирішення якої залежить доля людства. Глобальність конверсії полягає в тому, що у її здійсненні або у рухах за її здійснення прямо чи опосередковано задіяні держави, міжнародні організації, суспільні рухи чи окремі особи. У наш час конверсія гальмується переважно нездатністю існуючих на планеті цивілізацій знайти компромісні варіанти розв'язання проблеми взаємовідносин, гостротою політичної ситуації в окремих регіонах і державах планети, а також великодержавними претензіями ключових акторів міжнародних відносин, які прагнуть нав’язувати певні схеми національного, регіонального і глобального розвитку. Конверсія невідворотно буде стикатись не тільки з соціально-економічними та технічними складнощами, але й з політичним опором. Для того, щоб перевести конверсію у практичну площину, необхідно її міжнародно-політичне обґрунтування та відповідні політичні рішення. Безумовним висновком у цьому сенсі вважаємо доцільність мобілізації, консолідації і поєднання зусиль міжнародного співтовариства націй, незалежно від внутрішніх політико-ідеологічних пріоритетів, спрямованих на розробку радикально нового Статуту ООН, в якому б знайшли відображення напрацювання кращих умів всіх часів і епох з проблеми конверсії. 7. Держава й в умовах глобалізації є вирішальним чинником здійснення конверсії у двох її головних якостях: завжди як індивідуальний носій своїх національних інтересів і як частина міжнародної структури, що реалізує колективні інтереси та цілі. Причому на початку ХХІ ст. міжнародний контекст впливу на конверсію та вибори її типу стає більш значимим з огляду на розширення існуючих і створення нових інтеграційних формувань і організацій колективної безпеки. Ефективність цієї діяльності залежить як від того, наскільки враховані саме національні інтереси, від характеру правлячого режиму та зовнішньополітичної доктрини, що ним сповідується, так і від ситуації на світовій арені, яка далі оцінюється в межах таких інтересів, де загальне має відносно вище, але далі певним чином опосередковане значення. Річ у тім, що навіть за умов глобалізації та притаманної їй зростаючої відкритості міжнародно-політичних відносин кожна держава вирішує питання переходу до конверсії у залежності від особливостей ідеології, яку сповідують політичні сили, котрі перебувають при владі в тій чи іншій державі, а також від намірів і планів на міжнародній арені. Відсутність традиційних зовнішніх загроз для державної цілісності і недоторканості кордонів далеко не завжди веде до механічного прийняття рішень про конверсію воєнної промисловості. Адже та чи інша держава сама може планувати нарощення її можливостей і потенціалу, якщо в основі її внутрішньої політики лежить доктрина тотального контролю за суспільством, а зовнішньої – та чи інша форма політичного домінування в регіоні чи на глобальних просторах. Щоб стати оптимальною, конверсія має набути форми планомірної державної діяльності, здійснюватись як чітко спланована довготермінова політика переходу від військового до цивільного господарства, демократичної структурної перебудови економіки, центральне місце в реалізації якої має покладатись на державу. Зважаючи на центральну роль держави в плануванні та здійсненні конверсії, доцільною виглядає триступінчаста конверсія, що передбачає її планування та здійснення на рівнях: міжнародному, національному та локальному (на рівні регіонів та окремих підприємств для розробки її детальних планів). Масштабні процеси скорочення та конверсії ВПК країн світу наприкінці ХХ ст. виявились недовготривалими, оскільки внаслідок розпаду біполярної структури світу виник цілий ряд якісно нових загроз загальному миру та безпеці. Серед них слід назвати міжнародний тероризм, піднесення національних та сепаратистських рухів і як результат - виникнення нових війн, екологічні кризи тощо. Всі ці загрози поставили нові завдання і цілі в здійсненні процесу конверсії. Саме тлумачення терміну конверсії в другій половині ХХ ст. значно розширюється, виходить далеко за межі мислення та діяльності військових, набуває багато нових звучань та зв’язків зі сферою міжнародних відносин. Практика здійснення конверсії в різних системах міжнародних відносин, міжнародно-політичних умовах, в країнах з різними політичними системами досить чітко продемонструвала, що не існує єдиної стратегії чи загальної моделі конверсії. Після розпаду Ялтинсько-Потсдамської міжнародної системи у головних акторів міжнародних відносин намітилася очевидна асиметрія в цілях проведення конверсії. Це передусім було пов’язано з тим, що СРСР, як один з фундаментів повоєнного устрою світу, перестав існувати, і на пострадянському просторі розпочалась вимушена конверсія, спрямована передусім на вихід країн СНД з економічної кризи. В той же час США здійснювали конверсію з основною ціллю - модернізувати ВПК. 8.В умовах формування нової системи міжнародних відносин, модель конверсії в Україні необхідно будувати з урахуванням міжнародно-політичних реалій, в яких опинилась держава на початку ХХІ ст. Це, передусім, зумовлює необхідність створення такої моделі, яка б забезпечила виживання ВПК на довгострокову перспективу. Це означає, що ВПК України має бути конкурентноспроможним завдяки використанню новітніх технологій. При цьому зберігається перспектива налагодження кооперативних відносин з Росією на ниві конверсії, передумовою чого є демократична внутрішня і зовнішня політика партнерів, насамперед економічно більш потужної Росії. Аналіз, проведений авторкою, дозволив визначити, наскільки західні та інші моделі конверсії можуть бути адаптовані в умовах України. Можна передбачити, що для України цікавими будуть лише ті моделі, які допоможуть модернізувати економічні, технологічні та соціальні ресурси країни при значному скороченні збройних сил та військового виробництва, а також моделі, які допоможуть здобути значний позитивний досвід в зовнішньополітичній та зовнішньоекономічній діяльності в сфері конверсії. Досвід західних моделей показує, що для ефективної роботи української моделі конверсії необхідні наступні умови: вона має здійснюватись з урахуванням зовнішньополітичної стратегії України; активізація зовнішньоекономічної політики в цій сфері; наявність розвинутої законодавчої бази; конверсія має завчасно плануватись на трьох основних рівнях: державному, регіональному та місцевому. На рівні держави має бути сформульована загальна стратегія конверсії, на рівні регіонів - визначені пріоритети з урахуванням особливостей регіону. На місцевому рівні (тобто на рівні окремого підприємства, воєнної бази тощо) модель повинна бути конкретизована для кожного окремого об’єкту; розробка цілої низки спеціальних соціальних заходів. Здійснення конверсії є невід’ємною складовою успішного здійснення запланованих реформ. Серед пріоритетів України стратегічного характеру є поступове приєднання до загальносвітового і європейського процесів, спрямованих на інтернаціоналізацію вирішення глобальних проблем, у тому числі й проблеми конверсії. Інтеграційна стратегія держави після президентських виборів 2004 р. дає надії на гнучке поєднання євроінтеграційної політики з інтегруванням на пострадянському просторі. Другий з окреслених напрямів інтеграції дозволяє стверджувати про шанси на традиційну конверсію через поєднання ще частково збережених потенціалів колись спільного ВПК Радянського Союзу. Євроінтегрування України спроможне створити фундамент для економічної і комплексної конверсії. | 