1. Кредитне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників є однією з актуальних проблем розвитку аграрного сектора економіки. Однак у перші роки незалежності України в цій сфері нагромадилися значні проблеми. З одного боку, вони викликані невідповідністю сільськогосподарських підприємств вимогам комерційних банків у зв’язку зі збитковістю та великими ризиками неповернення позичок; з іншого – блокуванням надходження кредитних коштів самими виробниками сільськогосподарської продукції через високу ціну кредиту, відсутність фінансових джерел його повернення, короткі терміни використання позичок у виробничому процесі. Обсяг вкладених короткотермінових кредитів у сільське господарство області різко зменшувався, зростала прострочена заборгованість, непомірно високою була відсоткова ставка плати за кредит. 2. Обсяг наданих кредитів до 2000 року був недостатнім, недосконалою була структура кредитних вкладень, призупинене довготермінове кредитування. Лише з часу впровадження механізму часткової компенсації ставки за кредитами банків значно поліпшилося кредитне забезпечення сільськогосподарських підприємств. Проте цей механізм не повністю враховує вимоги позичальника і його фінансовий стан, а рівень відсоткових ставок за кредитами залишається надто високим та не спонукає кредитні установи до його зниження. 3. Проблема кредитування сільського господарства частково вирішена в контексті забезпеченості короткотерміновими кредитами товаровиробників сільськогосподарської продукції у Львівській області. Однак, довготермінове кредитування залишається на низькому рівні, в основному, через неможливість чинної кредитної інфраструктури задовольнити замовлення господарств у цих позичках, хоча досягло у 2005 р. 46,6% від загального обсягу наданих кредитів сільськогосподарським підприємствам Львівської області. 4. У дисертації обґрунтовано недоцільність застосування діючого механізму кредитування сільськогосподарських підприємств, побудованого на застосуванні однакових підходів виходячи з нестачі власних джерел фінансування виробничих затрат. В умовах чинної кредитної політики він негативно позначається на кредитних відносинах частини товаровиробників сільськогосподарської продукції з банками. На даний час створено економічні передумови для того, щоб кредитувати сільськогосподарські підприємства залежно від кредитоспроможності. 5. Діяльність кредитованих сільськогосподарських підприємств повинна оцінюватися не тільки загальноприйнятими показниками, але й ефективністю використання кредиту, особливо короткотермінового, який вкладається безпосередньо у виробничий процес. Проте законодавчо не закріплені рекомендації щодо вирішення цієї проблеми. Проведені розрахунки показали, що він прямо залежить від фінансових результатів кредитованого підприємства, його оборотності, питомої ваги позичок у структурі джерел покриття виробничих затрат. 6. Чинна нині структура кредитної системи не повністю відповідає фінансовим умовам сільськогосподарських підприємств, рівню розвитку їх економіки, не враховує усієї складності нагромаджених соціально-економічних проблем сільських товаровиробників. Для вдосконалення кредитних відносин товаровиробників сільськогосподарської продукції з банками в умовах ринкової економіки необхідно сформувати адекватну ринкову кредитну інфраструктуру. Поряд з комерційними банками, які нині в переважній більшості обслуговують сільськогосподарські підприємства, доцільно створити широку мережу спеціальних кредитних установ. 7. Рекомендувати вдосконалення чинної законодавчої бази, з метою уможливлення входження до складу кредитної інфраструктури з обслуговування сільського господарства, поряд з наявними комерційними банками, кредитними спілками, кредитними кооперативами, кооперативними банками Всеукраїнського кооперативного банку та спеціального кредитного Фонду підтримки сільськогосподарських підприємств. У кредитній інфраструктурі потрібно створити державний Аграрний банк, через який здійснювалась би державна кредитна політика в аграрному секторі економіки. Важливою його функцією було б проведення операцій на ринку землі поряд з виконанням ним кредитних та інших функцій. Надзвичайно актуальними є створення та організація діяльності Фонду кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, кошти якого могли б поповнити нестачу у кредитах даної галузі, у тому числі на регіональному рівні. 8. У сільському господарстві доцільно застосовувати форвардні і факторингові операції, ширше запроваджувати лізинг, як один з ефективних методів кредитування сільськогосподарських підприємств в умовах їх недостатнього забезпечення сільськогосподарською технікою. Розвиток лізингових операцій вимагає зростання рівня довіри в обох сторін кредитного процесу. 9. Кредитні установи постійно ризикують щодо повернення кредитів сільськогосподарськими підприємствами, які є найбільш ризиковими через специфічні умови виробництва та низьку прибутковість. Для поліпшення кредитних відносин між сільськогосподарськими виробниками і банками у господарствах необхідно постійно визначати обсяг можливого неповернення короткотермінових позичок. Для цього слід використовувати спеціальні математичні моделі ризику неповернення кредитів сільськогосподарськими підприємствами, які розраховані у роботі і дають можливість визначити оптимальний обсяг кредиту на гектар посівної площі, при якому товаровиробник сільськогосподарської продукції є найбільш надійним позичальником. | 