Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Військові науки / Військова історія


Романовський Ярослав Ярославович. Культурно-виховна робота в Збройних Силах України (1991-2005 рр.): історичний аспект : дис... канд. іст. наук: 20.02.22 / Національна академія оборони України. — К., 2006. — 245арк. — Бібліогр.: арк. 170-197.



Анотація до роботи:

Романовський Я. Я. Культурно-виховна робота в Збройних Силах України (1991–2005 рр.): історичний аспект. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 – військова історія. – Національна академія оборони України. – Київ, 2007.

Тема і зміст дисертаційного дослідження зумовлені необхідністю визначення шляхів удосконалення культурно-виховної роботи в ЗС України.

На основі аналізу та використання значної кількості різноманітних архівних матеріалів, вивчення чинних нормативно-правових документів та статистичних даних у дисертації всебічно висвітлено культурно-виховну роботу в ЗС України, досліджено особливості її становлення і розвитку у 1991–2005 рр., здійснено періодизацію та виявлено тенденції цього процесу. Це стало основою розроблення практичних рекомендацій органам військового управління щодо удосконалення всієї системи культурно-виховної роботи в ЗС України.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і вирішено наукове завдання, що виявляється у всебічному висвітленні культурно-виховної роботи у Збройних Силах України, дослідженні особливостей її становлення і розвитку у 1991–2005 рр., проведенні періодизації та виявленні тенденцій цього процесу з метою розроблення практичних рекомендацій органам військового управління щодо вдосконалення культурно-виховної роботи на сучасному етапі військового будівництва.

Основні наукові та практичні результати виконаної дисертаційної роботи такі:

1. Аналіз наявної історіографії дає підстави стверджувати, що питання КВР у ЗС України на сьогодні залишається недостатньо висвітленою складовою частиною воєнної історії України. Незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених КВР у ЗС України, вони не мають історичного та комплексного характеру, присвячені лише окремим аспектам її змісту. Дисертантом виявлено тенденцію розвитку наукової думки щодо оцінки ролі та місця КВР у діяльності ЗС України. В більшості наукових праць простежується процес еволюції в оцінці характеру спрямованості КВР від старого “агітаційного” до сучасного, більш ґрунтовного, “освітнього” в життєдіяльності військ та “релаксаційного” характеру в бойових умовах.

2. Проведений аналіз факторів, які обумовили становлення КВР у ЗС України, свідчить, що необхідність її формування була зумовлена соціально-політичними процесами, які відбувались в Україні у 1991–1992 рр. та призвели до викриття протиріч в гуманітарній сфері, перегляду концепції військового виховання, утвердження в державі нормативно-правових основ культурної політики. Не менш важливим фактором, який робив можливим становлення КВР у ЗС України на початковому етапі, була частка радянської системи культурно-просвітницької роботи. В цілому автор вважає, що наявні на початок 1992 р. політичні та правові передумови, організаційно-управлінські, методичні, матеріально-технічні та наукові чинники дозволяли створити систему КВР у ЗС України та забезпечити її ефективне функціонування і розвиток.

3. Діяльність військового керівництва щодо становлення та розвитку КВР у ЗС України в першу чергу була спрямована на формування її нормативно-правової бази. Автор довів, що впродовж 1992–1994 рр. у ЗС України були введені в дію документи, що визначили базові основи КВР. Саме із прийняттям цих документів автор пов’язує період її створення. Завдяки удосконаленню нормативно-правової бази КВР у 19952001 рр. у ЗС України активізувалась культурно-шефська робота, поліпшилась практична діяльність військових установ і підрозділів культури. Встановлено, що у 2001 р. почався період реформування КВР у ЗС України. Суттєвим недоліком формування нормативно-правової бази КВР було, по-перше, прийняття документів, що не мали під собою матеріально-фінансового забезпечення. По-друге, відсутність станом на 2005 р. низки важливих для розвитку КВР документів, які б чітко визначали науково-теоретичні засади КВР та порядок її організації.

Автором доведено, що станом на 2005 р. в армії функціонувала нерозвинута і малоефективна управлінська структура КВР. Оскільки органи військового управління не створили в ній вертикалі управління через надання одному зі структурних підрозділів Міністерства оборони всіх повноважень і відповідальності перед державними структурами за проведення культурної політики держави в Збройних Силах та ліквідували життєво важливі для системи елементи – науково-методичну лабораторію та посаду офіцер культурно-виховної, просвітницької роботи та технічних засобів виховання і поліграфії бригадної (полкової) ланки.

4. У дисертаційному дослідженні висвітлено досвід діяльності військових установ і підрозділів культури, який свідчить, що в організації їх функціонування існували суттєві проблеми: відсутність житла для артистів, коштів на придбання нових інструментів та апаратури, парку автомобільної техніки сучасного європейського класу для здійснення концертно-гастрольної діяльності; скорочення військових посад музикантів, артистів; низька заробітна плата працівників сфери культури; втручання в репертуар творчих колективів; незначна кількість вітчизняних п’єс на армійську тематику. Аналіз господарської та фінансової діяльності військових установ культури показав, що самостійно зароблених коштів їм недостатньо для фінансової незалежності. Дисертант виявив наслідки погіршення роботи військових закладів культури: зникнення широкомасштабних форм КВР, як-то проведення огляду-конкурсу “Червона калина”; залишення військових пенсіонерів та їх сім’ї, а подекуди і все місцеве населення без жодної можливості бути залученими до духовного збагачення, проведення культурного дозвілля, військово-патріотичного виховання; зменшення можливостей щодо формування привабливого іміджу ЗС України у регіонах країни.

Суттєвим недоліком в організації підготовки фахівців КВР було те, що у вищій військовій школі ЗС України були відсутні спеціалізовані кафедри культури, в керівних документах не надавалося пріоритету культурно-педагогічній підготовці військових. Фінансування навчання військових музикантів подекуди призначалось за рахунок інших сфер КВР.

5. Аналіз організації КВР у видах ЗС України дозволив розкрити те нове і особливе, що було впроваджено у військах і може бути використане в майбутньому: культурно-мистецькі акції; мобільні агітаційно-пропагандистські групи; урізноманітнені форми роботи жіночих рад; робота по задоволенню релігійних запитів особового складу; використання у вартових приміщеннях військових частин бібліотечок художньої літератури, касет з музичними записами для зниження ступеня емоційної напруги і попередження розвитку психічного стресу; система реалізації духовного та емоційного потенціалу військових ритуалів.

6. Всебічне розкриття КВР у ЗС України дозволило автору виявити та проаналізувати її тенденції. До позитивних тенденцій належать такі: перехід до нових критеріїв оцінки змісту КВР (художність, естетичність, справжня народність, інноваційність); звільнення КВР від політичних та ідеологічних догматів минулого, насичення її національним змістом; перехід від минулої просвітницько-ідеологічної спрямованості до сучасної освітньо-виховної; розширення функцій КВР при переході від стану мирного часу до умов бойового застосування. До негативних тенденцій належать: зростання соціальної напруги в гарнізонах, де ліквідовуються військові установи культури; руйнування єдиної вертикалі управління та інших елементів системи КВР; згортання моніторингу на культурно-художні послуги, рекламування заходів КВР; зростання альтернативних підходів до проведення дозвілля та орієнтація особового складу на їх сприйняття; занепад кінопрокату, погіршення стану забезпечення військ технічними засобами пропаганди та комплектування бібліотек новою літературою; скорочення державної дотації на утримання військових закладів культури та деструктивна мінімізація їх організаційно-штатної структури; ліквідація будинків офіцерів саме у прикордонних областях (Луганська, Донецька, Чернівецька, Сумська, Волинська), які знаходяться в інформаційному полі суміжних держав, що позбавляє їх населення культурно-інформаційної присутності та військово-патріотичного впливу ЗС України.

Аналіз матеріалів за темою дослідження дає змогу визначити напрями вдосконалення КВР у ЗС України економічний, управлінський, структурний, змістовний та запропонувати ряд практичних рекомендацій, які зводяться до наступного:

доцільно внести зміни до статей 108 та 116 Статуту внутрішньої служби ЗС України з метою узгодження в цих статтях змісту і завдань КВР у підрозділах та частинах;

використовуючи сучасні досягнення воєнних історичних та правових наук, розробити новий нормативно-правовий документ “Концепція культурологічної роботи в ЗС України”;

доречно запровадити нову систему фінансування, основою якої може бути пільговий режим кредитування установ культури як додатковий стимул їх успішного функціонування та надання економічної самостійності терміном 3–5 років, що дасть можливість істотно змінити їх матеріально-фінансовий стан;

створити єдину вертикаль управління системою КВР, для чого сформувати управління культури ЗС України, якому безпосередньо підпорядкувати центральні військові установи культури, управління (групи) культури видів ЗС України, оперативних командувань, об’єднань, з’єднань. Останнім в свою чергу підпорядкувати військові установи і підрозділи культури видів ЗС України, оперативних командувань, об’єднань, з’єднань, військових частин;

встановити наступну організаційно-штатну структуру відділу (групи) культури у видах, оперативних командуваннях та об’єднаннях ЗС України: начальник – старший офіцер з організації культурологічного забезпечення та офіцер з забезпечення технічними засобами пропаганди;

змінити організаційно-штатну структуру ансамблів пісні і танцю, гарнізонних будинків офіцерів;

збагатити та удосконалити зміст КВР шляхом розвитку її теорії, збагачення форм проведення, збільшення часу гуманітарної підготовки на отримання культурологічних, релігійних, етичних, естетичних знань;

зміст підготовки офіцерів-організаторів КВР у ЗС України доцільно доповнити економічними, правовими дисциплінами та навичками з менеджменту і душпастирської опіки;

створити єдину інформаційну мережу і базу даних КВР у Центральному будинку офіцерів ЗС України з підключенням до неї всіх військових установ і підрозділів культури;

Перспективними напрямками нових досліджень цієї теми можуть бути: комплексне вивчення КВР у військових формуваннях України; узагальнення і аналіз досвіду зарубіжних держав щодо організації та проведення КВР з метою його використання у ЗС України.

Публікації автора:

1. Романовський Я. Я. Ретроспективний аналіз поглядів на проблему культурно-виховної і просвітницької роботи у Збройних Силах України в 1991 – 2004 рр. // Труди академії. – 2005. – № 57. – С. 297–303.

2. Романовський Я. Я. Діяльність органів державного та військового керівництва щодо становлення нормативно-правової бази культурно-виховної і просвітницької роботи у Збройних Силах України в 1991 – 2004 рр. // Труди академії. – 2005. – № 58. – С. 347–353.

3. Романовський Я. Я. Організація культурно-виховної, просвітницької роботи в українському військовому контингенті в Іраку у складі об'єднаних стабілізаційних сил // Труди академії. – 2006. – № 68. – С. 51–55.

4. Романовський Я. Я. Діяльність Драматичного театру Західного оперативного командування (1990–2005 рр.) // Українознавство. – 2005. – № 4. – С. 307–310.

5. Романовський Я. Я. Тенденції розвитку військової культури в Збройних Силах України // Українознавство. – 2006. – № 1. – С. 350–352.

6. Романовський Я. Я. Технічні засоби виховної роботи і поліграфії Збройних Сил України: сучасний стан та перспективи розвитку // Воєнна історія. – 2005. – № 1–2. – С. 78–83.

7. Романовський Я. Я. Культурологічне забезпечення Збройних Сил України як чинник формування цілісної особистості військовослужбовця // Зб. наук. пр. Науково-дослідного інституту українознавства. – К.: Поліграфічний центр «Фоліант», 2005. – Т. VІ. – C. 224–230.

8. Романовський Я. Я. Військово-музейна справа у Збройних Силах України (1991–2005 рр.) як чинник культурного розвитку та духовного збагачення особистості // Зб. наук. пр. Науково-дослідного інституту українознавства. – К.: Поліграфічний центр «Фоліант», 2006. – Т. ХІІ. – C. 242–252.

9. Романовський Я. Я. Проблеми розвитку системи культурно-виховної, просвітницької роботи в Збройних Силах України (1991–2005рр.) // Вісник Національної академії оборони України. – К.: Міленіум, 2006. – Т. ІІ. – С. 27–31.

10. Романовський Я. Я. Організація культурно-виховної, просвітницької роботи в частинах російських і українських збройних сил, що приймали участь у локальних війнах 90-х років XX – початку XXI століть // Матеріали всеармійської науково-практичної конференції “Модернізація змісту морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил) в умовах переходу Збройних Сил України на контрактну основу комплектування”. – К.: НАОУ, 2006. – С. 86–91.

11. Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України: Навч. посіб. / Безбах В. Г., Баранівський В. Ф., Романовський Я. Я. та ін. – К.: НАОУ, 2005. – 246 с.