Анотація до роботи:

Жерноклєєв М.М. Організаційно-економічні основи комплексного розвитку районного АПК (на матеріалах Харківської області). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 – економіка сільського господарства й АПК. – Сумський національний аграрний університет, Суми, 2006.

Дисертаційне дослідження присвячено обґрунтуванню теоретико-методичних пропозицій із удосконалення організаційно-економічних засад комплексного розвитку районних АПК.

Проаналізовано та узагальнено підходи до розвитку районних АПК на сучасному етапі його ринкової трансформації. Досліджено еволюцію системи управління сільським господарством на районному рівні від часу утворення губерній та повітів до теперішнього часу. При цьому виявлено значне послаблення управління і регулювання економічних процесів в районі з боку держави. Поряд з цим досліджено зарубіжний досвід державної підтримки сільського господарства в контексті комплексного розвитку сільських територій.

Автором виконана класифікація районних АПК, що дозволило обґрунтувати тривимірну логічну модель їх комплексного розвитку. Її складовими є: галузева структура виробництва з оптимальним співвідношенням рослинництва і тваринництва; екологізація сільськогосподарського виробництва з виходом на європейські стандарти; відтворення сільського населення як результат рівня прибутків, робочих місць та розвитку соціальної інфраструктури району.

1. За період ринкового реформування АПК України в різних регіонах і районах отримані неоднакові результати при одному і тому ж макроекономічному середовищі і правовому полі. Погодні умови, що майже не відрізняються в масштабах областей, мало вплинули на результати. З позицій методології комплексного дослідження районних АПК, на наш погляд, можна виділити три групи чинників, що визначають економічну ефективність ринкового реформування сільського господарства.

Комплексність районних АПК на нинішньому етапі розвитку нашої країни, на нашу думку, насамперед, вимірюється співвідношенням продукції рослинництва і тваринництва. Тому дослідження комплексності районних АПК припускає вивчення основних чинників і умов, що порушили традиційно сформовані співвідношення рослинництва і тваринництва в районах. У 1990 р. міжгалузеве співвідношення забезпечувало нашу країну нормативним душовим споживанням основних продуктів харчування на рівні розвинутих країн.

Другим показником комплексності районних АПК виступає ступінь використання різних складових реально існуючого потенціалу районних АПК у масштабах однієї області.

Третім аспектом дослідження комплексності районних АПК виступає ступінь забезпечення об’єктивних соціальних потреб сільського населення. Це припускає розвиток існуючої мережі об’єктів соціальної інфраструктури сільських районів. Хоча в ринковій економіці об’єкти соціальної сфери не знаходяться на балансі підприємств АПК, прибуток сільськогосподарських товаровиробників виступає основним джерелом формування прибуткової частини бюджетів сільських районів в умовах самодостатнього фінансового функціонування.

2. Районний АПК за своєю структурою містить об’єкти II і III сфер. Друга сфера представлена суб’єктами, що господарюють, і які виробляють сільськогосподарську сировину, третя сфера представлена підприємствами переробки, збереження і реалізації готової продукції. У цьому плані районні АПК є складними виробничо-економічними утвореннями. Структуротворчим елементом, на наш погляд, виступає земля в трьох вимірах. Земля як основний засіб виробництва галузей рослинництва; земля як територія, на якій розташовані всі об’єкти і спорудження галузі тваринництва і виробничої інфраструктури; земля – місце проживання сільського населення, що вимагає не тільки комфортних умов проживання, але і домашнього рекреаційного середовища для відновлення сил і здоров’я.

3. На сьогодні районні АПК не виступають, на наш погляд, виробничими й економічними системами, що саморозвиваються. Оскільки будь-яка система припускає внутрішню структуризацію за схемою: управлінська підсистема – керована підсистема; вхід – вихід; зворотний зв’язок виходу з входом. Система поділу і кооперації праці в масштабах адміністративних районів з вільним вибором джерел сировини, інвестицій та інших ресурсів, як і каналів реалізації своєї продукції, позбавила районні АПК властивостей виробничо-економічної системи. Кожен районний АПК – це лише структура.

Вступ України до СОТ і ЄС передбачає:

- підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних товаровиробників за якістю й ціною;

- розширення експортних можливостей готової продукції замість експорту сировини (зерна, насіння соняшника);

- підвищення професійного рівня і трудової мотивації виробничого й управлінського персоналу районних АПК із метою максимального використання наявного уже виробничого потенціалу;

- творче використання організаційно-економічних механізмів комплексного розвитку територій у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються;

- вивчення закордонного досвіду прямої і непрямої економічної підтримки пріоритетних для національної економіки виробництв сільської місцевості.

4. За період ринкового трансформування агропромислового комплексу в нашій країні, на жаль, не сформувалися економічні виробничі відносини між II і III сферами АПК, що розташовані в сільських адміністративних районах. Якщо I сфера АПК (виробництво засобів виробництва) розташована, як правило, в обласних центрах, то переробна сфера, об’єкти оптової торгівлі і підприємства роздрібної торгівлі в сільській місцевості розташовані в районних АПК. Однак, як і раніше, у період централізованої планової економіки, агропромислове виробництво не розглядається поки що як єдиний соціально-економічний процес інтеграції і кооперації спеціалізованих підприємств і галузей, які формують продуктові підкомплекси.

5. Найбільш складними за технологією і трудомісткістю виробництва сировини і його переробки в готові продовольчі ресурси є м’ясний і молочний підкомплекси. Для зниження роздрібної ціни м’ясомолочних продуктів назріла гостра необхідність, насамперед, удосконалення виробничо-економічних відносин усередині первинних виробничих систем – районних АПК. Для цього, на наш погляд, доцільно на рівні державних національних довгострокових Програм (5-10 років) визначити перспективну мережу великих спеціалізованих переробних підприємств з урахуванням сформованих сировинних зон, що склалися, існуючих переробних підприємств усіх видів сільськогосподарської сировини з орієнтацією на міжнародні санітарні стандарти і сучасні безвідходні енерго- і ресурсозберігаючі технології. Після цього ряд районних АПК неминуче будуть набувати форми вузькоспеціалізованих постачальників сільськогосподарської сировини – рослинної і тваринної, а не тільки експорту придатної рослинної сировини на заваду розвиткові власного тваринництва.

6. Вихідними методологічними підходами комплексного розвитку районних АПК, на наш погляд, у даний час перед вступом України до СОТ і ЄС можуть бути.

- визнання як об’єктивна основа різної сукупної трудомісткості тваринницької продукції, що формується не тільки в галузі тваринництва, але й у сфері виробництва кормів. На нинішньому етапі розвитку сільського господарства це необхідно враховувати при обґрунтуванні спеціалізації тваринництва та поєднанні його з кормовиробництвом;

- в основі зниження роздрібних цін на продовольство в цей час може бути зниження собівартості одиниці виробленої сировини для усіх видів продукції. Це припускає повернення до зональної спеціалізації в кожній області для виробництва в кожному з районних АПК тих видів продукції тваринництва, що найбільшою мірою здатні використовувати наявні природні луки, пасовища, косовиці і трудові ресурси кожного із сільських районів.

7. Ігнорування цих базових методологічних положень і спроба через систему прямої економічної підтримки вітчизняних товаровиробників АПК вирішити проблеми неминуче призведе до послаблення первинних фінансових джерел для розвитку села і розширеного відтворення усіх видів продукції. Оскільки тільки максимальне використання наявного виробничого потенціалу і раціональна кооперація усередині самих районних АПК здатна комплексно одночасно розв’язати три ключові задачі стратегічного характеру:

- максимально раціонально використовувати трудовий потенціал кожного сільського адміністративного району;

- максимально знизити собівартість одиниці виробленої продукції кожного виду сировини за рахунок спеціалізації й освоєння сучасних технологій на основі великих сівозмін і нового комплексу машин;

- знизити темпи водної і повітряної ерозії ґрунту, не переслідуючи мету короткострокового економічного ефекту виробництва соняшника і зерна на експорт на шкоду розвиткові вітчизняного тваринництва.

8. Індикатором рівня однобічного розвитку галузі рослинництва на шкоду її комплексному розвиткові з довгостроковою орієнтацією на бездефіцитний баланс гумусу стало триразове збільшення частки соняшника в посівних площах Харківської області. Використання методу кластерного аналізу, за допомогою якого райони згруповані за ознакою частки соняшника в загальному обсязі його виробництва в Харківській області, дозволило установити необґрунтоване розширення посівних площ цієї культури всупереч еколого-санітарним нормам з орієнтацією на короткочасний прибуток.

9. Реалізація пропонованих методологічних підходів і методичних рекомендацій може істотно скоротити нераціональні витрати обмежених бюджетних коштів на підтримку вітчизняних товаровиробників сільського господарства і підвищити зайнятість сільського населення без додаткових витрат на створення нових робочих місць. За роки ринкового реформування сільського господарства в Україні у зв'язку з різким спадом поголів'я усіх видів тварин, особливо великої рогатої худоби, овець і свиней, тобто основних споживачів пасовищних, соковитих і грубих кормів власного виробництва, різко деформувалася структура посівних площ.

Публікації автора:

1. Антоненко Л.А., Жерноклеев Н.Н. Рейтинговая оценка комплексности развития районных АПК: методология анализа // Вестник Харк. нац. ун-та им. В.Н. Каразина: Национализация и приватизация: прошлое, настоящее, будущее. – № 613. Серия экономическая. – 2003. – С. 171-177 (Жерноклєєву М. належить обґрунтування доцільності докорінних змін в рейтингову методику – 0,35 др. арк.).

2. Жерноклеев Н.Н. Кластерный анализ производства подсолнечника в Харьковской области // Вісник Харк. нац. техн. ун-ту сільського господарства: Економічні науки. Ринкова трансформація економіки АПК. Х.: ХНТУСГ, Вип. 32. – 2004. – С. 62-65.

3. Антоненко Л., Жерноклеев Н. Методика интегральной рейтинговой оценки комплексного развития районных АПК // Экономика Украины. – 2006. – № 8. – С. 61-66 (Жерноклєєву М. належить обґрунтування нових методичних підходів до змін інтегральної рейтингової методики – 0,3 др. арк.).

4. Антоненко Л.А., Жерноклеев Н.Н. Классификация районных АПК: системный подход / Ринкова трансформація економіки АПК: кол. монографія у чотирьох частинах / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва. Ч. 2. Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. – К.: ІАЕ, 2002. – С. 31-36 (Жерноклєєву М. належить обґрунтування класифікаційних ознак та їх характеристика, відмінність системності від комплексності – 0,4 др. арк.).

5. Антоненко Л.А., Жерноклеев Н.Н. Комплексность АПК в контексте стратегической продовольственной безопасности Украины: методология анализа // Социальная экономика. – 2002. – № 3. – С. 44-51 (Жерноклєєву М. належить повністю частина статті про комплексність АПК – 0,35 др. арк.)

6. Жерноклеев Н.Н. Социальные последствия рыночной трансформации районного АПК // Соціально-економічні та екологічні проблеми використання і охорони земель в умовах реформування земельних відносин: тези доп. Міжнар. наук.-практ. конф. // Харк. нац. аграр. ун-т ім. В.В. Докучаєва. – Х., 2003. – С. 132-135.

7. Герасимов В.И., Пронь Е.В., Жерноклеев Н.Н. Производство свинины и факторы, его обуславливающие // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції. 10-25 лютого 2004 р. – Т. 31. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 19-23 (Жерноклєєву М. належить характеристика галузі свинарства з характеристикою чинників, що стримують розвиток – 0,05 др. арк.).