Анотація до роботи:

Турченко Г.Ф. Південна Україна в контексті формування модерної української нації (ХІХ – початок 20-х рр. ХХ ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2006.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню історії південного регіону України в ХІХ ст. – 1922 р. у контексті процесів формування модерної української нації. На широкій фактологічній основі охарактеризовано основні процеси, що віддзеркалюють інтеграцію Півдня в національно-територіальному комплексі України в ХІХ – на початку ХХ ст. і пов’язані з цим націотворчі процеси в регіоні. Розкрито суперечливий вплив Першої світової війни на модернізацію і націотворення на його території. Проаналізовано вплив політичної боротьби на Півдні України в 1917–1922 рр. на інтенсифікацію націотворчих процесів. Досліджено зміни у ставленні міжнародного співтовариства і місцевих політичних режимів до питання про національний характер і територіальну приналежність Південної України. Окреслено еволюцію поглядів більшовиків у 1918–1922 рр. на місце Півдня України в адміністративно-територіальному устрої радянської держави.

Після включення до складу Росії імперська політика на Півдні України була спрямована на інтеграцію регіону до корінної російської території, розгортання тут асиміляційних процесів. Новоросія стала одним із найпотужніших індустріальних і аграрних регіонів царської Росії, військовим аванпостом імперії на Півдні. Однак у цілому інтеграційні заходи імперського уряду в цьому регіоні зазнали краху. Південь не став частиною Росії. Асиміляційна політика мала обмежений успіх. Етнічний склад населення змінився мало: на Півдні переважало українське населення. Усупереч планам царизму, тут протягом ХІХ – початку ХХ ст. сформувалися соціально-економічні, національно-культурні і політичні підстави українського націотворення.

Перша світова війна не зупинила процеси перетворення українців у модерну націю. Незважаючи на величезні людські й матеріальні втрати, роки війни відзначені прискоренням модернізації південного регіону, зокрема впровадженням нових виробничих технологій, подоланням патріархальщини й освоєнням сучасних норм і стандартів життя, соціальною мобілізацією. У кінцевому рахунку, війна сприяла продовженню процесу формування національної ідентичності в регіоні. "Українське питання" вийшло на міжнародну арену. Противники Росії в Світовій війні були готові визнати в тій чи іншій формі суверенітет України, невід’ємною частиною якої вони вважали південний регіон.

У 1917 р., з початком Української революції, процес націотворення, у тому числі на Півдні України, надзвичайно інтенсифікувався. За доби Центральної Ради він супроводжувався інтенсивною національною мобілізацією, бурхливим національно-культурним відродженням, залученням до політики під національними гаслами широких мас сільського і міського населення, формуванням нової політичної еліти і інтенсивною інтеграцією Півдня в єдиному національно-територіальному комплексі України. Це здійснювалося всупереч діям Тимчасового уряду, що прагнув відірвати південний регіон (Новоросію) від України і залишити у складі Російської держави, та більшовиків, які спрямовували свій курс на розчленування України. Спроба більшовиків розділити Україну шляхом утворення на Півдні автономних радянських республік, безпосередньо підпорядкованих російському центру (Донецько-Криворізька й Одеська радянські республіки, Радянська республіка Таврида та ін.), зазнала краху. Ці штучні утворення навесні 1918 р. були ліквідовані, а Південь знову став частиною УНР, яка у складі 9 губерній (без Криму) почала одержувати міжнародно-правове визнання.

За відносно короткий час існування Гетьманату П. Скоропадського відбулося суттєве поглиблення інтеграції Півдня в Українську Державу. Історичним фактом стала політична переорієнтація південноукраїнського регіону на столицю України – Київ. Відбувалося зближення й узгодження загальнонаціональних і регіональних інтересів. Місцеве населення незалежно від політичних поглядів і національно-культурних орієнтацій усе більше усвідомлювало, що територія трьох губерній – Херсонської, Катеринославської та Таврійської – є невід’ємною складовою частиною національно-територіального простору України. Досягненнями Гетьманату було об’єднання українських земель (у тому числі Півдня України) у межах єдиної Української Держави і продовження процесу націотворення, до участі в якому все ширше залучалися заможні, зрусифіковані верстви населення.

В умовах Директорії події в південному регіоні продовжували розвиватися в руслі загальноукраїнських тенденцій. Після гетьманської грамоти про федерацію з Росією, яка поставила під сумнів самостійницький вибір України, вибухнуло масове антигетьманське повстання, яке з центру України швидко поширилося на весь Південь. Національна ідея в Південній Україні стала домінуючою. Правобережна територія регіону, за винятком портових міст – Одеси, Миколаєва, Херсона – та вузької прибережної смуги, що була окупована військами Антанти, потрапила за активної участі місцевого населення під контроль українського республіканського режиму. Сільське і міське населення лівобережного Півдня, включаючи територію Донбасу, у своїй більшості також було готове визнати владу Директорії, але сильним її конкурентом тут були місцеві махновці, більшовики та білогвардійські війська, які наступали з-за кордону України. Антигетьманське повстання і короткий період існування Директорії сприяли кристалізації національної свідомості українського населення регіону.

В умовах Української революції відбулося декілька подій, які стали переконливою ілюстрацією процесу поступального націотворення. Без сумніву, це – Універсали Центральної Ради, всенародний опір спробам Тимчасового уряду розчленувати Україну після ІІ Універсалу, вибори до Всеросійських та Українських Установчих зборів, антигетьманське повстання наприкінці 1918 р., селянське повстанство 1919, 1920 і 1921 рр. тощо. Але жодна з цих подій не стала переломною в націотворенні. Врешті-решт, Україна опинилася під повним контролем більшовиків, ставлення яких до української ідеї було негативним. Однак процес формування української нації не зупинився. Зрушення в свідомості, пов’язані з націотворенням, мають значну інерцію. Те, що відбулося в сфері націотворення в умовах Української революції, надовго залишається в пам’яті, перетворюючись в складову історичної пам’яті, частину національного міфу. За роки революції у свідомості населення регіону міцно укоренилася ідея, що воно живе не в Новоросії, а на території Південної України.

І більшовики, і білогвардійці, і махновці змушені були зважати на ті ґрунтовні зміни, що відбувалися у свідомості населення і були пов’язані з націотворенням. Вони завдали воєнної поразки політичним прихильникам національної ідеї, але знищити її виявилися не в змозі. Денікінці за інерцією ще відмовлялися визнати український характер цього регіону (як і Україну в цілому) і тим наблизили свою поразку. Врангелівці виявилися гнучкішими і з певними застереженнями (і з великим запізненням) заявили про свою готовність визнати суверенну УНР з південним регіоном у її складі. Махновці, які у переважній більшості були жителями південноукраїнського регіону, зазнали складної еволюції – від повного неприйняття української ідеї до готовності діяти в її руслі.

Після відновлення на початку 1919 р. радянської влади той факт, що Південь (у т. ч. Донбас) є українською територією, партійно-радянське керівництво визнало юридично. Це створювало умови для продовження у південноукраїнському регіоні націотворчих процесів. Більшовики не повернулися до політики розчленування регіону (як це було на початку 1918 р.). Сильні самостійницькі настрої в Україні і зовнішньополітичні обставини стали на перепоні цих намірів.

На початку 20-х рр. Південь потрапив під повний і всеосяжний контроль більшовиків. Були розгромлені А. Денікін, П. Врангель, зазнало поразки антирадянське селянське повстанство. Сотні тисяч активних противників радянської влади в регіоні були знищені, опозиція ліквідована, а її залишки опинилися в підпіллі. Однак навіть після цього Москва не відмовилася від свого попереднього рішення щодо України: південні губернії залишилися у складі УСРР. Це рішення було підтверджене і після утворення Союзу РСР. Національна ідея виявилася настільки сильною і привабливою для населення, що змусила правлячу партію піти на поступки. Правда, більшовицькі верхи перебували у полоні ілюзії, що визнання українського характеру регіону принципово нічого не змінює, оскільки всі важелі влади знаходяться в їх руках. Насправді, включення Півдня до складу українського національно-територіального масиву створювало умови для продовження тут націотворчих процесів у наступні десятиріччя.

У революційні роки відбувалися зміни у ставленні європейських держав до питання про державно-правовий статус України, з її південним регіоном включно. Інформація про національно-визвольну боротьбу українського народу швидко поширювалася за межі України. Визнання німцями та їхніми союзниками в лютому 1918 р. Української Народної Республіки в межах 9 губерній (без Криму) хоча і мало для неї величезне значення, було викликане значною мірою воєнно-політичною кон’юнктурою. Укладаючи мир на Сході, німці сподівалися вивільнити війська для війни на Заході та разом із тим за рахунок ресурсів України поліпшити своє продовольче становище. Антанта в особі її представників на Півдні України – французьких військових і дипломатів, розробляючи наприкінці 1918 р. свою політику щодо Директорії УНР, виходила з необхідності відновлення Російської держави, яка б у майбутньому залишилася союзницею Франції та сильною противагою Німеччині на Сході. Французи досить довго і вперто відмовлялися визнавати суверенітет України. Однак життєві реалії примушували їх змінювати свої позиції, еволюціонувати в бік УНР. Це створювало передумови для визнання України провідними країнами Антанти.

Отже, у широкому історичному плані ХІХ – початок 20-х рр. ХХ ст. можна розглядати як важливий етап у процесі формування модерної української нації. У наступні роки процес націотворення у регіоні не зупинився, набувши нових, багато у чому специфічних рис. Всупереч планам розчинити українців у "новій історичній спільності – радянському народі", українці перетворювалися в модерну націю. Це створювало необхідну соціальну і національну інфраструктуру для продовження українського державотворення. На час, коли Радянський Союз припинив своє існування, Україна мала все необхідне для створення власної держави, невід’ємною складовою частиною якої був Південь.

Публікації автора:

Монографії

1. Південна Україна на зламі епох (1914–1922 рр.). – Запоріжжя: Просвіта, 2005. – 324 с. (26,25 ум. друк. арк.).

Рецензії:

Голуб А. Переломна доба українського Півдня очима науковця // Бористен. – 2006. – № 6. – С. 21.

Сінкевич Є. Південна Україна – новий погляд на нашу минувшину // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2006. – Вип. 22. – С. 329–332.

2. Українська революція: 1917 – початок 1918 рр. (Проблеми, пошуки, узагальнення) / Ф.Г. Турченко, Г.Ф. Кривоший (Г.Ф. Турченко), О.М. Ігнатуша, О.В. Старух, Л.П. Гарчева. – Запоріжжя: Просвіта, 1998. – 264 с. (у співавторстві) (16,15 ум. друк. арк.) Особистий внесок автора полягає в самостійній підготовці до видання окремого розділу (1,8 ум. др. арк.).

3. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець ХІХ ст. – 1921 р.): Історичні нариси. – К.: Генеза, 2003. – 304 с. (у співавторстві) (17,67 ум. друк. арк.). Особистий внесок автора полягає в самостійній підготовці до видання другого, другої частини третього, четвертого та п’ятого нарисів (10,3 ум. др. арк.).

Рецензії:

Голуб А., Грачевська Т. Історія Півдня України у монографії запорізьких дослідників // Бористен. – 2004. – № 4. – С. 10.

Velychenko S. Ukrainians rethink their Revolutions // Ab Imperio. Исследования по новой имперской истории и национализму в постсоветском пространстве. – Казань: Центр исследования национализма и империи, 2004. – № 4. – С. 640–656. (англ. мовою).

Статті у наукових фахових виданнях

4. Робітництво і Центральна Рада: до питання про соціальну базу української державності // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Бердянськ; Запоріжжя, 1998. – Вип. ІІІ: Міжнародні відносини і проблеми державного будівництва в країнах Європи і Америки. – С. 19–26 (0,5 ум. друк. арк.).

5. Українське селянство в національно-демократичній революції 1917 – початку 1918 років // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 1998. – Вип. ІV. – С. 51–64 (0,9 ум. друк. арк.).

6. Ставлення єврейської національної громади до проголошення незалежності УНР // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. – К., 1999. – Вип. 5. – С. 120–125 (0,3 ум. друк. арк.).

7. Самоорганізація українського суспільства і процес державотворення за часів Української революції 1917 – початку 1918 рр. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Тандем-У, 1999. – Вип. VІІІ. – С. 3–11 (0,6 ум. друк. арк.).

8. Перша світова війна й Українська революція під кутом зору синергетики // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Прем’єр, 2001. – Вип. ХІІІ. – С. 70–91 (1,2 ум. друк. арк.).

9. "Воєнний комунізм": більшовицький експеримент чи продовження політики царського уряду? (На матеріалах Півдня України) // Література та культура Полісся. – Ніжин: НДПУ, 2002. – Вип. 21. – С. 142–150 (0,6 ум. друк. арк.).

10. Соціальний потенціал українського державотворення напередодні Першої світової війни // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – Вип. ХІV. – С. 72–97 (2,2 ум. друк. арк.).

11. Національні та територіальні тенденції в Україні напередодні Першої світової війни // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – Вип. ХV. – С. 53–70 (1,6 ум. друк. арк.).

12. Південноукраїнський фактор в геополітичних реаліях Першої світової війни // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – К., 2003. – Вип. 9: Зовнішня політика та дипломатія: історичні традиції, сучасні реалії, перспективи. – С. 372–384 (0,7 ум. друк. арк.).

13. Державотворчий потенціал українського суспільства напередодні 1917 р. // Десять років незалежності України: минуле та сучасне державотворення: Наук. збірник / За ред. В. Смолія, О. Реєнта, Ю. Терещенка та ін. – К., 2003. – С. 57–72 (1,4 ум. друк. арк.).

14. Зміни в етнічному складі населення південноукраїнського регіону у роки Першої світової війни // Культура народов Причерноморья. – 2003. – № 43 (сентябрь). – С. 202–207 (0,6 ум. друк. арк.).

15. Південь України і радянські плани європейської революції (перша половина 1919 р.) // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя: Просвіта, 2003. – Вип. 10. – С. 42–53 (1,5 ум. друк. арк.).

16. Південноукраїнське селянство і крах денікінського фронту // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя: Просвіта, 2003. – Вип. 11. – С. 42–50 (1,0 ум. друк. арк.).

17. Спроба дезінтеграції України у 1917–1918 роках (на матеріалах Півдня України) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2003. – Вип. ХVІ. – С. 146–164 (1,9 ум. друк. арк.).

18. Політичне життя німецькомовної етнічної групи Південної України в 1917–1918 рр.: проект "Крим–Таврида" // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2004. – Вип. 15. – С. 101–111 (1,0 ум. друк. арк.).

19. Вплив воєнно-стратегічної обстановки на Півдні України навесні – влітку 1919 року на зовнішньополітичний курс Радянської Росії // Історична пам’ять. – Полтава: АСМІ, 2004. – Вип. 1. – С. 52–72 (1,4 ум. друк. арк.).

20. Південь України як історичний регіон // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Історичні науки. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2004. – Т. 12. – С. 368–377 (0,5 ум. друк. арк.).

21. Південноукраїнський регіон в контексті національної політики уряду генерала Денікіна // Культура народов Причерноморья. – 2004. – № 56. – Т. 2 (декабрь). – С. 163–170 (1,2 ум. друк. арк.).

22. Південноукраїнський регіон в останній період Центральної Ради (лютий – квітень 1918 р.) // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя: Просвіта, 2004. – Вип. 12. – С. 41–47 (0,7 ум. друк. арк.).

23. Вітчизняна регіоналістика і проблеми вивчення історії Південної України // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя: Прем’єр, 2004. – Вип. 13. – С. 48–55 (0,8 ум. друк. арк.).

24. Південноукраїнський фактор у Першій світовій війні // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2004. – Вип. ХVІІ. – С. 54–81 (2,7 ум. друк. арк.).

25. Міжнародні аспекти інтеграції території Південних губерній до складу України в 1918 р. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2004. – Вип. ХVІІІ. – С. 123–141 (2,0 ум. друк. арк.).

26. Південний регіон у складі Української Держави П. Скоропадського // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія "Історія, економіка, філософія". – К.: Вид. центр КНЛУ, 2004. – Вип. 9 / Гол. ред. Ю.І. Терещенко. – С. 49–63 (1,4 ум. друк. арк.).

27. Методи боротьби більшовицького режиму з повстанським рухом на Півдні України на початку 20-х років // Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. – К., 2005. – Т. 11. – С. 187–208 (1,2 ум. друк. арк.).

28. Національна політика генерала Врангеля у південноукраїнському регіоні // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя: Прем’єр, 2005. – Вип. 14. – С. 48–63 (1,6 ум. друк. арк.).

29. Південноукраїнський регіон і формування загальнонаціонального територіального комплексу (кінець ХІХ ст. – 1922 р.) // Сумська старовина. – 2005. – № ХVІ–ХVІІ. – С. 69–76 (0,6 ум. друк. арк.).

30. Південна Україна в період Директорії Української Народної Республіки // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2005. – Вип. ХІХ. – С. 174–188 (1,8 ум. друк. арк.).

31. Питання про статус Південної України в 1919 р.: інтеграція по-більшовицьки // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2006. – Вип. 22. – С. 252–264. (1,1 ум. друк. арк.).

32. Дырэкторыя Украінскай Народнай Рэспубікі і краіны Антанты // Бєларускі гістарычны часопіс. – 2006. – № 2. – С. 12–17 (0,7 ум. друк. арк.) (білорус. мовою).

Статті у наукових виданнях, матеріали, тези

33. Національна політика Центральної Ради на Півдні України // Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку: Наукові доповіді Міжнародної науково-методичної конференції. – Херсон, 1997. – Ч. 2. – С. 71–74 (0,3 ум. друк. арк.).

34. Ставлення єврейської національної громади до проголошення незалежності в УНР // І Запорожские чтения "Еврейское население Юга Украины": Доклады и сообщения. – Запорожье, 1997. – С. 76–81 (0,3 ум. друк. арк.).

35. До питання про соціальний та національний склад загонів Вільного козацтва в Українській революції 1917 – початку 1918 років // Запорозьке козацтво в пам’ятках історії та культури: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Запоріжжя, 2–4 жовтня 1997 р.). – Секція ІІІ, ІV, V. – Запоріжжя: РА "Тандем-У", 1997. – С. 265–269 (0,3 ум. друк. арк.).

36. Армія і Центральна Рада // Україна ХХ століття: історія та право. – Запоріжжя, 1998. – Вип. 1. – С. 54–73 (1 ум. друк. арк.).

37. Статті: (Українська демократична партія (УДП); Українська демократично-радикальна партія (УДРП); Українська морська рада; Українська народна партія (УНП); Українська народно-республіканська партія (УНРП), Українська радикальна партія (УРП), Українська федеративно-демократична партія (УФДП), Український військовий клуб імені гетьмана П. Полуботка, Український національний союз, Український національно-державний союз, Чикаленко Євген Харлампійович) // Довідник з історії України (А–Я) / За ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2 вид., доопр. і доповн. – К.: Генеза, 2001. – С. 916–917, 923, 924, 926, 946, 951, 960–961, 968–969, 971–972, 1056 (0,7 ум. друк. арк.).

38. Синергетичні підходи в історичній науці // Сучасні проблеми науки та освіти: Матеріали ІІІ Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції (Ужгород, 1–9 травня 2002 р.). – Харків: Українська Асоціація "Жінки в науці та освіті", Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Ужгородський національний університет, 2002. – С. 84 (0,2 ум. др. арк.).

39. Особливості етносоціальних змін у південноукраїнському регіоні в 1914–1917 рр. // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України: Збірник наукових праць V Всеукраїнської науково-практичної конференції (Запоріжжя, 2–3 жовтня 2003 р.). – Запоріжжя: Облдержадміністрація, ЗНТУ; Сімферополь: Доля, 2003. – С. 135–140 (0,7 ум. др. арк.).

40. Рецензія на: (Реєнт О.П. Україна в імперську добу (ХІХ – початок ХХ ст.) / Інститут історії України НАН України. – К., 2003. – 340 с.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2003. – Вип. ХVІ. – С. 300–302 (0,2 ум. друк. арк.).

41. Рецензія на: (Шляхов О.Б. Судновласники і моряки Азово-Чорноморського басейну: 90-ті рр. ХІХ ст. – 1914 р. – Дніпропетровськ, 2003. – 366 с.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2004. – Вип. ХVІІІ. – С. 394–396 (0,2 ум. друк. арк.).

42. Радянські державні утворення на Півдні України у 1918 р.: історіографічний аспект // Історико-правові аспекти автономізму та федералізму. Матеріали Х Міжнародної історико-правової конференції (Сімферополь, 22–24 вересня 2003 р.) / За ред. О.В. Тимощука. – Сімферополь: Всеукраїнський інформаційно-культурний центр, 2004. – С. 166–169 (0,3 ум. друк. арк.).

43. Терор голодом на Півдні України у 1921–1923 рр. // Україна модерна і сучасна (історія, історіографія та джерелознавство): Матеріали наукових читань, присвячених 60-річному ювілею професора Г.К. Швидько. – Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2004. – С. 149–155 (0,5 ум. друк. арк.).

44. Одеська радянська республіка // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції "Наука і освіта 2004". – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – Т. 5: Історія України. – С. 63–64 (0,1 ум. друк. арк.).

45. Південноукраїнський регіон в системі адміністративно-територіального устрою України за часів денікінщини // Етнонаціональні чинники в історії державно-правового будівництва: Матеріали ХІІ Міжнародної історико-правової конференції (Бахчисарай, 10–13 вересня 2004 р.) / За ред. О.В. Тимощука; Центр Українознавства Таврійського національного ун-ту ім. В.І. Вернадського. – Сімферополь: ДіАйПі, 2005. – С. 301–307 (0,5 ум. друк. арк.).

46. Історія рідного краю (Запорізька область): 1914–1939 рр. / О.М. Ігнатуша, В.Г.Ткаченко, Г.Ф.Турченко: Підручник для 10 класу середньої загальноосвітньої школи. – Запоріжжя: Прем’єр, 2005. – 223 с. (16,5 ум. друк. арк.) (Особистий внесок автора полягає в самостійній підготовці до видання двох розділів) (2,5 ум. друк. арк.).

47. Національний рух німецькомовної етнічної групи Південної України в 1917–1918 рр.: проект "Крим–Таврія" // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України: Збірник наукових праць VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (Запоріжжя,
    6–8 жовтня 2005 р.). – Запоріжжя: Облдержадміністрація, ЗНТУ, 2005. – С. 169–173 (0,3 ум. друк. арк.).

48. Статті: (Багалій Д.І., Вільне козацтво, Гетьманат, Лизогуби, Скоропадський П.П., Українська Держава, Червоне козацтво) // Українське козацтво: Мала енциклопедія. – 2 вид. доопр. і доповн. – Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 25, 92–93, 120–121, 340–341, 534–535, 577, 629–630 (0,6 ум. друк. арк.).