1. В основі дискурсу як суперсистеми лежить багаторівнева ритмічна стратифікація, яка забезпечує стабільний режим його функціонування. Ритмічна стратифікація дискурсу задається двома планами ритму – глибинним семантичним та просодичним ритмами, взаємодія яких створює загальний баланс структурної динаміки, гармонізацію форми й змісту. 1.1. Особливості семантичного ритму дискурсу зумовлюються явищем ізотопії, що забезпечує когезію й корелює з певним її осмисленням, процесом формування актуального смислу. Співвіднесення глибинного та поверхневого рівнів вербалізації мовленнєвої події дозволяє виявити ізоморфізм тих ділянок структури, які висуваються самою матерією мови, рухом дискретно організованих одиниць як мінімальних носіїв смислу. 1.2. Просодичний ритм – ієрархічно впорядкований комплекс, що виражає специфічні особливості перцептивної й акустичної структурованості мовленнєвого висловлення в різних формах мовної творчості. Базовою одиницею делімітації мовленнєвого континууму є синтагма як інтонаційно-смислова єдність. Різні за рангом синтагми об’єднуються у ступені, утворюючи певні смислові єдності, що забезпечує регламентоване ступінчасте розгортання смислу. 2. Політична промова – риторичний акт, який забезпечується інтеграцією семантичного і просодичного ритму, що обумовлюють механізм зчеплення смислових квантів у мовленнєвому континуумі. Специфіка ритмічної організації політичної промови задається взаємодією двох антропоцентрів, що сприяють створенню адекватної риторичної стратегії політичного дискурсу. Рівень адресованості цього жанру політичної комунікації визначається характером членування тексту, особливостями його зв’язності та сталою композицією. Аналіз структури політичної промови показав, що в ньому вирізняються три дискурсивні смислові конституенти: вступна частина, основна та заключна. При цьому прагматичною домінантою вступної частини є встановлення контакту з аудиторією й формування уявлення про тематичну спрямованість виступу, основної – в підтримці уваги й зацікавленості основною темою виступу, в закріпленні політичних ідей, а функціональна специфіка заключної частини полягає в підведенні підсумків виступу та закликові до дії. 3. Комунікативний тембр дискурсу, що являє собою синтез взаємодії й варіювання найважливіших компонентів просодичного рівня мови, має певний ритмометричний вимір, який відповідає ступеню експресивності жанру та висвітлює особливості його логіко-смислового квантування. Спостерігається своєрідний акцентний рельєф, що корелює з комунікативно релевантними зонами інформаційного простору цього жанру, а існуюча ритмометрична схема сигналізує про складну міжрівневу ієрархічну впорядкованість, яка прогнозує ефективну риторичну модель спілкування. 4. Під час експериментального дослідження з’ясовано, що ритміко-просодична організація англомовного політичного дискурсу співвідноситься з комунікативно-прагматичним навантаженням дискурсивних смислових конституентів, корелює з ізотопним ритмом, а також прогнозує ефективність впливу на адресата. 5. Аудитивний аналіз перцептивних характеристик англомовних політичних промов свідчить, що експресивність виступу досягається шляхом використання таких мелодійних контурів, значення яких відповідає смислу кожного окремого конституента. Хоча контури варіюють за композицією й типами інтонаційних компонентів, у політичному англомовному дискурсі спостерігається домінування рівних шкал зі спадними тонами, смислові зв’язки й моделі сполучуваності яких є інформаційним кодом динаміки смислу. 5.1. Специфіка темпоритму англомовної політичної промови полягає в домінуванні помірного темпу та значній паузальній насиченості, що забезпечує регламентованість й ефективність реалізації авторського задуму. Орієнтованість політичної промови на дистантне сприйняття зумовлює, зокрема, підвищений рівень гучності. 5.2. Акустичною домінантою англомовного політичного дискурсу, за результатами акустичного аналізу, є ЧОТ, зміни якої відповідають комунікативно-прагматичному навантаженню дискурсивних смислових конституентів. Специфіка тональної підсистеми цього дискурсу полягає в тенденції до періодичності синтагм з різними діапазональними характеристиками, з різною швидкістю зміни ЧОТ. Ступінчасте розташування піків ЧОТ у синтагмах, фразах та НФЄ складає певний ритмічний каркас, завдяки чому витворюється відносно стабільний режим сприйняття, що формується напруженим структурним розгортанням тексту. 5.3. Згідно з результатами експериментального дослідження, параметр інтенсивності, корелюючи з акцентною динамікою повідомлення відповідно до його змісту, підкреслює характер динамічності й енергійності, чому сприяє високий рівень інтенсивності й широкий діапазон її флуктуації. 5.4. Акустичний аналіз виявив, що функціонування часової підсистеми зумовлюється тенденцією до ізохронності. Смислове квантування англомовних політичних промов відбувається за допомогою пауз, тривалість яких відповідає особливостям дискурсивних смислових конституентів. Отримані дані показують поступове зменшення вжитку коротких пауз і зростання наддовгих пауз з риторичною метою, що свідчить про напружене смислове розгортання дискурсу. 6. Результати аналізу акустичних параметрів дозволяють стверджувати, що семантико-просодична кореляція дискурсивних смислових конституентів англомовної політичної промови виявляється у варіюванні діапазонів тривалості, ЧОТ, амплітуди звукового тиску базових ритмоодиниць, частотності дистрибуції максимальних значень параметрів, мелодійних контурів синтагм. Співвідношення просодичних маркерів одиниць ритму (синтагм, фраз, ступенів та НФЄ) в інформаційному просторі політичної промови створює макроступінь, що є одиницею певної ієрархічної організації. Подальший розгляд дискурсу в аспекті взаємозв’язку семантики, риторики і просодії сприятиме вияву ритмічних універсалій різних комунікативних жанрів. Перспектива наукового дослідження політичного дискурсу полягає у встановленні співвідношень між ритмом і концептуальними особливостями вербального контексту, у вияві соціофонетичних риторичних характеристик цього дискурсного різновиду з урахуванням ґендерного аспекту. | 