У висновках сформульовані основні результати роботи. 1. Соціальну владу слід трактувати як загальну волю (певної спільноти), яка є історично первинною щодо усіх інших типів і форм влади в суспільстві. Крім того, в генетичному “розрізі” соціальна влада як загальна воля домінує над індивідуальними та груповими волями, внаслідок чого виступає джерелом різноманітних форм влади і владарювання. Однак ця її характеристика напряму залежить від суспільних механізмів реалізації загальної волі, які вельми неоднакові в різних суспільствах, тому й саме домінування соціальної влади в них теж неоднакове. 2. Упродовж всього історичного часу соціальна влада існує в двох загальних формах – неінституціоналізованій та інституціоналізованій. Неінституціоналізована соціальна влада – це загальна воля спільноти як соціального агрегату, котрий спонтанно концентрує численні волі (індивідуальні, групові) й фокусує їх як свій сигнал до дії певним виконавцям. Це може транслюватися через традиції культури, цінності, норми, громадську думку, вірування звичаї, соціальну пам’ять, авторитет і т.ін. Інституціоналізована соціальна влада – це трансформована за допомогою певних суспільних механізмів загальна воля, яку здійснюють різного роду інституціоналізовані суб’єкти як свою волю. 3. Виявлено загальну схему еволюції поняття “соціальна влада” в історії соціальної та соціологічної думки: “влада” – “соціальні аспекти (соціальний зміст) влади” – “соціальна влада”. Іншими словами, соціальні мислителі зафіксували спершу владу як таку і розробили загальне поняття “влада”, яке відображувало або різні аспекти, характеристики й деталі влади або їх загальну цілісність. Наступний етап – пошук соціального змісту влади, аналіз її джерел, основного ядра та суб’єкта, котрий її здійснює. Головним змістом влади визнаються воля, вольові відносини. Але не кожна воля стає владою, а тільки та, яка підкоряє, робить людей залежними від когось і підлеглими комусь, регламентує, управляє і т.д. Нарешті, на основі уявлень про соціальний зміст та джерела влади було виокремлено окремий тип влади, що дістав поняттєве позначення “соціальна влада”. Цей тип влади поступово стає об’єктом дослідження в соціології, де її трактують ще вельми неоднозначно. 4. Авторська концептуалізація поняття “соціальна влада” на основі принципів історизму, системності та символізації дає змогу охопити основні форми соціальної влади як в історичному, так і в нинішньому контексті, а саме поняття розгорнути як комплекс знань про них. Цим забезпечується, насамперед, універсалізація його об’єктивного змісту як найпершої умови й ознаки еволюції в розряд соціологічних категорій. Принцип історизму визначає стратегічний напрям вивчення явища соціальної влади і концептуалізації поняття “соціальна влада”, принцип системності – організацію в єдине ціле характеристик соціальної влади та асоціювання понять, що її відображують, під “дахом” категорії “соціальна влада”, принцип символізації – спосіб позначення символами та розшифрування значимісних аспектів соціальної влади. Завдяки реалізації в дослідженні методологічного потенціалу цих принципів поняття “соціальна влада” набуває концептуальної форми, стає поняттям-концепцією. 5. Як поняття-концепція “соціальна влада” є не що інше, як загальносоціологічна категорія, що відображує всі прояви соціальної влади в суспільстві та поєднує в собі споріднені та близькі поняття, якими фіксуються ті чи інші властивості соціальної влади, форми її вияву, способи трансляції, трансформації та реалізації, наслідки й результати тощо. У такій формі абстракція “соціальна влада” схоплює всю систему владно-вольових відносин у суспільстві, звісно, крізь призму специфіки і в річищі предмета соціології. Цим вона частково відрізняється від соціально-філософської категорії “влада” (“суспільна влада”) і відокремлюється від неї, частково ж співпадає з нею (у частині позначення своїх трансформованих, інституціональних форм). 6. Функціональними ознаками поняття “соціальна влада” як загальносоціологічної категорії, крім того, виступають: здатність здійснювати категоріальний синтез знань через інтеграцію споріднених понять, набувати більш потужного, ніж у звичайного поняття, гносеологічного потенціалу, генерувати значно ширший концептуальний зміст знань про владу, виконувати методологічну роль, здійснювати логічну та евристичну функції, забезпечувати генетично можливість різних теоретико-методологічних підходів у вивченні проблем соціальної влади, застосуванню численних методик та пізнавальних технологій. 7. Категорія “соціальна влада” забезпечує в своєму гносеологічному полі головним чином два різновиди узагальнення: моністичний (органічний) і плюралістичний (еклектичний), що цілком відповідають сучасним інтегративним тенденціям в соціальних науках. Перший вид синтезу забезпечує приріст знання шляхом дедукції, узагальнення конкретних знань, другий – шлях механічного приєднання до наявних знань інших, у тому числі й нових, чим забезпечується як мозаїчність самих знань, так і образу об’єкта, що ними відображується. 8. Поняття “соціальна влада” у процесі своєї історичної еволюції набуло рівня і функцій соціологічної категорії. Тобто піднялось на вищий щабель у понятійно-соціологічній системі соціології. Це поняття відбиває систему владно-вольових відносин та дій між суб’єктом владарювання, який через своє воління виражає загальну волю спільноти, та об’єктом, котрий теж є суб'єктом і свою волю делегує суб’єкту владарювання. Дане поняття фіксує способи владарювання, які реалізуються через пряме (без залежності між владарюючими і підлеглими) та непряме, опосередковане воління, яке здійснюється шляхом відповідних каналів (соціальний порядок, авторитет, нормативну систему, громадську думку тощо) або трансформацією в інші форми влади. Основою владарювання в даній системі виступають згода об’єкта влади визнавати і коритися волі її, влади, суб’єкта, визнавати авторитет його ролі і статусу. Категорія “соціальна влада” виконує такі функції: методологічну, що визначає вихідні засади і загальний напрям розгортання та потрактування всіх соціологічних понять і термінів, які відображують явище влади в суспільстві, владні відносини та дії, процес воління і панування; евристичну, завдяки якій застосування загального знання про владу до вивчення конкретних ситуацій владарювання дає змогу інноваційних висновків, відкриття нових аспектів владно-вольових відносин і дій, типів влади, її інститутів, форм, що не досліджувалися; синтезу знань, завдяки якій узагальнюються соціологічні знання про соціальну владу; логіко-теоретичну в процесах концептуалізації соціальних та соціологічних знань про владу. |
