1. У дисертації на підставі теоретичного та експериментального дослідження феномену емоційного інтелекту доведена зумовленість його стресозахисної та адаптивної функцій характером зв’язку цієї особистісної властивості з внутрішнім світом людини, у структурі якого вона відіграє роль аспекту, що відбиває міру розумності ставлення людини до світу, до інших та до себе як суб’єкта життєдіяльності. Поглиблено тлумачення змісту самого конструкту емоційного інтелекту, який запропоновано розглядати як форму виявлення позитивного ставлення людини до світу (оцінка його як такого, у якому вона може здійснювати успішну життєдіяльність); до інших (як гідних доброзичливого ставлення); до себе (як спроможного самостійно визначати цілі власної життєдіяльності й активно діяти у напрямі їх здійснення; як гідного самоповаги). Такий погляд на емоційний інтелект передбачає притаманність йому стресозахисного та адаптивного потенціалу. 2. З урахуванням провідного принципу вітчизняної психології – єдності внутрішнього і зовнішнього у детермінації психічного в роботі визначено найменш досліджені внутрішні (онтологічні і феноменологічні) детермінанти емоційного інтелекту, обґрунтовано принципово новий підхід до його операціоналізації і діагностики рівнів розвитку через аналіз різних форм прояву цього особистісного конструкту у зовнішній поведінці та відбиття у свідомості. 3. У дисертації уточнено інтелектуальну складову емоційного інтелекту (знання стосовно того, що є добро і що є зло у ставленні людини до світу, до себе як суб’єкта життєдіяльності та до інших як партнерів у спілкуванні), причому це зроблено з урахуванням базових понять системи психологічного знання, та продемонстрований механізм опори на цю „інтелектуальну складову” в процесі життєдіяльності людини, що вимагає мотиваційних і вольових зусиль. Це забезпечує емоційному компоненту емоційного інтелекту завдяки механізму його динамічної взаємодії з інтелектуальним компонентом, єдність внутрішнього і зовнішнього в детермінації характеру емоційного реагування. В роботі вперше обґрунтовано положення про те, що здійснення емоційного реагування з опорою на зміст характеризує функціонування суб’єкта життєдіяльності як особистості, а емоційний інтелект як складова внутрішнього світу особистості відповідає саме цьому вищому рівню функціонування суб’єкта життєдіяльності, провідною ознакою якого можна вважати внутрішню мотивацію емоційного реагування. 4. В дисертації доведено, що прояви емоційного інтелекту опосередковані внутрішніми (онтологічними і феноменологічними) ознаками особистості. В якості онтологічних (сутнісних) ознак запропоновано розглядати принаймні чотири з п’яти „великих” факторів особистості, а саме: емоційну стійкість, доброзичливість, відкритість новому досвідові та сумлінність, яким приписується роль диспозиційних компонентів емоційного інтелекту. Усі зазначені фактори особистості мають відношення до емоційного аспекту функціонування особистості, бо виконують, як встановлено, безпосередньо або опосередковано стресозахисну та адаптивну функції. В якості феноменологічних ознак суб’єктивного світу людини, що опосередковують зовнішній прояв емоційного інтелекту, пропонується розглядати, поряд із зазначеними вище індивідуальними уявленнями про порядок у світі, також цінності, настановлення, ідеали й досвід суб’єкта життєдіяльності, який виявляється у навиках самоконтролю, пластичності, у рівні тривожності. 5. Інтегрованим відбиттям внутрішніх детермінант емоційного інтелекту у свідомості людини можна вважати, за даними проведеного дослідження, почуття психологічного благополуччя, у формі якого фіксується позитивне ставлення індивідуума до себе як суб’єкта життєдіяльності, а специфічними формами – самооцінку та вибір стратегій психологічного подолання в критичних ситуаціях діяльності і спілкування. 6. Зовнішні аспекти вияву емоційного інтелекту теж мають рівневу структуру: їх „внутрішнім компонентом” можна вважати характер мотивації діяльності (внутрішня чи зовнішня), характер контролю (інтернальний, екстернальний), характер вибору актів поведінки: а) з широкого поля можливостей, не диференційованого суб’єктом; б) з поля „можливостей для себе” і в) з поля можливих альтернатив поведінки. Зазначені аспекти відбивають феноменологічний рівень зовнішнього або внутрішній компонент зовнішнього. Доведено,що як основну структурну одиницю емоційного інтелекту на рівні аналізу його зовнішніх аспектів доцільно розглядати перебіг емоційного процесу (як якісні, так і кількісні його характеристики: інтенсивність, частоту виникнення емоційних процесів, знак основної емоції, що супроводжує емоційний процес; модальність емоційного процесу, конгруєтність/неконгруєтність модальності емоційного процесу ситуаційним подразникам тощо). 7. В ході емпіричного дослідження розкрита ієрархічна структура рівнів сформованості емоційного інтелекту, яка виявляється в залежно від характеру його внутрішніх опосередковувальних компонентів. Найнижчому рівню сформованості емоційного інтелекту відповідає здійснення емоційного реагування за механизмом умовного рефлексу (реактивна дія); ініціювання активності на сенсорно-перцептивному рівні; здійснення активності з переважанням зовнішніх компонентів над внутрішніми, на низькому рівні її усвідомлення, при низькому виявленні самоконтролю, з високою ситуативною зумовленістю. Середньому рівню сформованості емоційного інтелекту відповідає здійснення зовнішньої активності (діяльності, спілкування) довільно, на підставі уявлень (мислення), із застосуванням певних вольових зусиль, що відповідним чином відбиватиметься у свідомості на рівні емоційних переживань; переважання внутрішнього над зовнішнім; високий рівень прояву самоконтролю, поєднання у подолаючій поведінці стратегії концентрації на завдані зі стратегією емоційного реагування, з відбиттям на рівні відчуття психологічного благополуччя позитивного ставлення до себе як суб’єкта життєдіяльності та спілкування. Найвищий рівень сформованості емоційного інтелекту відповідає, як ми обґрунтували теоретично і довели в процесі емпіричного дослідження, найвищому рівню розвитку внутрішнього світу людини. Він базується на наявності у суб’єкта відповідних настановлення щодо можливих для нього особисто альтернатив поведінки у конкретних ситуаціях життєдіяльності. Ці настанови відбивають індивідуальну систему цінностей суб’єкта, яка чітко усвідомлена ним. Активність зароджується на рівні уявлень людини про те, як треба поводитись у цілому класі подібних ситуацій життєдіяльності, що свідчать про наявність у нього системи знань про розумну особистісну поведінку. Такий етап розвитку емоційного інтелекту характеризується гармонійним співвіднесенням внутрішнього і зовнішнього, бо людина відчуває себе звільненою від безпосередніх ситуаційних вимог. Вибір характеру поводження, адекватного ситуації, здійснюється нею без надмірних зусиль волі, бо він відбиває систему соціальних навичок, які сформувались під впливом переконань на рівні свідомості. Мотивування такої поведінки здійснюється суб’єктом не ззовні, а зсередини. Достатній рівень самоконтролю має інтернальний локус і людина у зовнішній поведінці виявляє досить помірний рівень сензитивності до можливих емоціогенних подразників та інтенсивності реагування на них. Самооцінка суб’єкта, який володіє високим рівнем емоційного інтелекту, є досить високою у всіх аспектах її прояву. Людина відчуває також досить високий рівень психологічного благополуччя як форми відбиття у свідомості власного оцінювання адекватності своєї поведінки,уявлення про те, як її треба здійснювати розумно у гармонії з іншими людьми. В цьому виявляється стресозахисна і адаптивна функції емоційного інтелекту. Людина з високим рівнем емоційного інтелекту відчуває певну незалежність від ситуації у виборі стратегій подолаючої поведінки, бо ці стратегії базуються на настановах, які сформувались і закріпились у досвіді. У ході емпіричного дослідження підтверджена наявність зазначених трьох рівнів прояву емоційного інтелекту. На підставі аналізу актуальних емоційних переживань групи досліджуваних, які вивчались за допомогою методики самоспостереження шляхом фіксування його результатів у емоційному щоденнику, виявлені статистично значущі розбіжності між групами досліджуваних за показниками інтенсивності, частоти, знаку, модальності, тривалості, розмаїття актуальних емоцій досліджуваних, відчуття ними різних рівнів психологічного благополуччя та інших ознак відбиття у свідомості емоційних переживань. Результати підтвердили наявність у емоційному інтелекті як стресозахисної, так і адаптивної функцій. Емпіричні дані свідчать про те, що найважче досліджуваним вдається контролювати власну поведінку, самоорганізовуватись на діяльність і навчання. Вплив уявлень про зміст емоційно розумної поведінки в різноманітних ситуаціях життєдіяльності (тобто інтелектуального компонента емоційного інтелекту) на актуальні емоції суб’єктів досить чітко виявився при співставленні характеру актуальних емоцій досліджуваних, розподілених на полярні групи за показниками онтологічних і феноменологічних ознак емоційного інтелекту. Зокрема, встановлено, що на одні й ті ж ситуації життєдіяльності суб’єкти з різними рівнями емоційного інтелекту реагують у деяких випадках протилежними за знаком емоціями. Отже, емпіричне дослідження дозволило продемонструвати зв’язок емоцій з інтелектом у різних ситуаціях життєдіяльності людини і практичну можливість і доцільність цілеспрямованого формування емоційного інтелекту. Встановлено також, що розбіжності у рівнях сформованості емоційного інтелекту найбільш контрастно виявляються в показниках, що характеризують ставлення людини до себе як суб’єкта життєдіяльності. На другому місці в цій своєрідній ієрархії перебувають, розбіжності, що виявляються у ставленні суб’єкта до інших як партнерів по спілкуванню і взаємодії, і найменш суттєво суб’єкти з різними рівнями сформованості внутрішніх ознак емоційного інтелекту відрізняються в аспекті ставлення до світу і оцінювання зовнішніх подій. |
