Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Політичні науки / Політичні проблеми міжнародних відносин і глобального розвитку


3. Божко Сергій Олександрович. Система безпеки і співробітництва в регіоні Балтійського моря в 1990-х роках - на початку ХХІ століття: дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2005.



Анотація до роботи:

Божко С.О. Система безпеки і співробітництва в регіоні Балтійського моря в 1990-х роках – на початку ХХІ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, м. Київ, 2005.

Дисертацію присвячено аналізу факторів, тенденцій, напрямків і особливостей формування нової системи безпеки і співробітництва в регіоні Балтійського моря в 1990-х роках і на початку ХХІ століття. Елементами цієї системи є такі країни, як ФРН, Данія, Швеція, Фінляндія, Росія, Естонія, Латвія, Литва і Польща.

Розглядається інституційне забезпечення регіонального співробітництва в сфері безпеки, геополітичні параметри Балтійського регіону, підходи окремих країн до вирішення проблем регіональної безпеки, транскордонна співпраця у сфері безпеки.

Оцінено роль когнітивних факторів і спільних проблем безпеки у формуванні системи безпеки і співробітництва на Балтиці.

Виявлено тенденції і форми співробітництва держав регіону Балтійського моря в сфері воєнної безпеки. Воєнне співробітництво характеризується наявністю субрегіональних осередків регулярного багатостороннього співробітництва.

Визначено, що система безпеки і співробітництва Балтійського регіону є відкритою для участі зовнішніх акторів. Виявлено роль США у формуванні нового регіонального порядку на Балтиці. Оцінено вплив розширення НАТО і ЄС на форми регіонального співробітництва і міжнародну безпеку на Балтиці.

Формування нової системи безпеки і співробітництва в регіоні Балтійського моря розпочалось у першій половині 1990-х років. Будівництво нової системи базувалось на вже чинній системі безпеки північноєвропейських країн та більш-менш регулярному співробітництві у сфері екологічної безпеки Балтійського моря між країнами західного і східного узбережжя Балтики.

1. Аналіз концептуально-теоретичних підходів до дослідження регіональної безпеки свідчить про відсутність добре розроблених теорій регіональних систем безпеки. Теорії міжнародних відносин бракує єдиного категорійно-понятійного апарату вивчення феномену регіональної безпеки. Сучасним концепціям регіональної безпеки притаманна поліпарадигмальність. Тим не менш, більшість учених, які займаються проблемами безпеки, погоджуються в тому, що загрози безпеці слід розглядати в широкому сенсі, враховуючи ризики невоєнного характеру. Крім того, як у традиційних, так і критичних школах теорії міжнародних відносин проблеми регіональної безпеки виступають факторами формування регіональних систем безпеки.

Жодна із шкіл теорії міжнародних відносин не може дати задовільного пояснення причин і динаміки регіоналізації міжнародних відносин.

2. Аналіз геополітичних структур, у межах яких існують регіональні схеми співробітництва на Балтиці, показав, що географічне сусідство, важливість Балтійського моря як транспортного шляху для більшості країн регіону виступають факторами взаємозалежності в області безпеки. В умовах зміненої геополітичної конфігурації регіону багато держав сьогодні знаходяться в стадії осмислення і моделювання своєї нової геополітичної ролі.

3. Встановлено, що особливостями балтійського регіоналізму є багатовимірність (співробітництво поширюється на політичну, економічну, культурну, екологічну та інші сфери), відкритість для участі у співробітництві недержавних акторів, певна історична і культурна спорідненість, тісний зв’язок з формуванням колективної регіональної ідентичності, використання практики створення штучних ідентифікаційних характеристик, поліцентричність і відсутність однозначного лідерства якоїсь регіональної країни.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що сьогодні, безумовно, наявні ознаки формування регіональної системи безпеки і співробітництва навколо Балтійського моря. Однак слід констатувати, що колективна ідентичність формується повільно, існують тенденції регіоналізації і державної суверенізації, що конкурують між собою.

Одним із головних чинників співробітництва виступають спільні для держав регіону проблеми безпеки: забруднення навколишнього середовища, міжнародна організована злочинність тощо. Для вирішення цих проблем створюються колективні механізми, відбувається інституціоналізація співробітництва.

4. Під час дослідження з’ясовано, що на початок ХХІ ст. у Балтійському регіоні сформувалась розгалужена мережа інституцій регіонального співробітництва, які виступають колективними механізмами вирішення спільних проблем безпеки.

Інтенсивність співробітництва у сфері безпеки в системі, що розглядається, між її елементами є різною. Найбільш висока інтенсивність спостерігається між північноєвропейськими країнами. Активною є співпраця між північноєвропейськими країнами, з одного боку, і прибалтійськими країнами – з іншого. Найменш щільною є мережа співробітництва між Польщею і прибалтійськими країнами, з одного боку, і Росією – з іншого.

5. Програми ЄС у сфері невоєнної безпеки в регіоні Балтійського моря доповнюють регіональні проекти. Конкуренція між відповідними проектами, яка часом трапляється, лише сприяє реалізації ініціатив, оскільки змушує учасників координувати зусилля і уникати дублюючих дій. Програми ЄС і регіональні проекти співробітництва різняться, насамперед, за своєю суттю: перші базуються на двосторонньому підході, а другі – на багатосторонньому.

Розширення ЄС, на відміну від розширення НАТО, здійснює стабілізуючий вплив на регіональну безпеку Балтики. Інтеграція країн регіону до Євросоюзу сприяла становленню демократії і ринкової економіки в них, а необхідність виконання Копенгагенських критеріїв змушувала держави регіону врегульовувати суперечки між собою мирним шляхом.

Сьогодні ще важко передбачити вплив вступу Естонії, Латвії і Литви в НАТО на воєнну стабільність і міжнародні відносини в регіоні Балтійського моря. Ситуація залежатиме від ряду змінних чинників, як-от: структурних і функціональних змін у НАТО, характеру відносин між Росією і Заходом та Росією і прибалтійськими країнами зокрема.

Розширення НАТО в регіоні Балтійського моря після закінчення холодної війни завадило розвитку регіонального співробітництва в сфері воєнної безпеки. Польща і прибалтійські країни основні зусилля спрямовували на інтеграцію до структур Альянсу, відкинувши ідею створення регіонального воєнного союзу.

У сучасних умовах, коли більшість країн Балтійського регіону є членами ЄС і НАТО, актуального значення набуває проблема подальших перспектив розвитку суто регіональних моделей співробітництва в сфері безпеки і, зокрема, питання зв’язку такого співробітництва з проектами, що реалізуються в межах Євросоюзу і Північноатлантичного альянсу. На думку автора, предметом співпраці в межах регіональної системи безпеки поступово стануть питання лише невоєнної безпеки (передусім, безпеки екологічної), проблеми ж воєнної і політичної безпеки регіону будуть вирішуватися на рівні ЄС і НАТО.

США виступають активним зовнішнім актором у регіоні Балтійського моря. Їхня роль полягає у виконанні функцій стратегічного посередництва у відносинах між, з одного боку, Росією й іншими державами регіону – з іншого. Політика США в регіоні Балтійського моря характеризується амбівалентністю і обережністю, що пояснюється необхідністю балансування щодо Росії; остання зацікавлена в поширенні і утриманні сфери свого впливу на Балтиці.

Для держав регіону система безпеки і співробітництва є ефективним механізмом залучення Росії до мережі взаємовигідного співробітництва, яке призводить до поглиблення позитивної взаємозалежності і, отже, робить конфліктну поведінку регіональних акторів невигідною для них самих. Одним із головних мотивів участі Росії в регіональних проектах співробітництва в сфері безпеки було те, що така участь інтернаціоналізувала цілий ряд проблем невоєнної безпеки, джерела якої знаходились на російській території.

6. Розвиток і поглиблення транскордонного співробітництва в сфері невоєнної безпеки в регіоні Балтійського моря призводить до становлення просторів безпеки локального (або субнаціонального) рівня. Таке співробітництво носить мережевий характер, його учасниками є як органи місцевої влади, так і неурядові організації. В окремих випадках мережі співробітництва мають свої органи управління. Держави лише частково здатні контролювати ці процеси. Однак державне управління залишається найвагомішим видом просторорегулюючої політичної діяльності. Транскордонне співробітництво вже засвідчило свою ефективність у вирішенні цілого ряду проблем безпеки (наприклад, в галузях екології і охорони здоров’я).

7. Вивчення підходів держав регіону Балтійського моря до вирішення проблем воєнної безпеки показало, що балтійські країни не мають спільної точки зору щодо того, якою в кінцевому вигляді повинна бути загальнорегіональна система безпеки і співробітництва. Деякі країни переслідують індивідуальні стратегії забезпечення власної безпеки і приділяють другорядну увагу колективним регіональним ініціативам.

Співробітництво в сфері воєнної безпеки в регіоні Балтійського моря характеризується наявністю горизонтальних зв’язків співпраці: відсутні наддержавні структури співробітництва, нормативні зв’язки, контроль замінюється впливом, присутній елемент доброї волі, держави виходять з власних цілей і завдань.

Особливістю регіональної моделі воєнного співробітництва є існування субрегіональних осередків регулярного багатостороннього співробітництва. Так, можна виділити співробітництво між північноєвропейськими країнами (Данією, Норвегією, Фінляндією і Швецією) і між прибалтійськими (Естонією, Латвією і Литвою). Співробітництво північноєвропейських держав із прибалтійськими країнами розвивається як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Крім того, в загальному контексті слід виділити активну співпрацю між Литвою і Польщею. Росія залучається до регіонального воєнного співробітництва лише у виняткових випадках.

8. Оцінка проблем безпеки країн регіону Балтійського моря та усвідомлення автором актуальності цих проблем для України дозволили запропонувати такі висновки і рекомендації для зовнішньої політики нашої держави:

- У контексті євроатлантичної інтеграції України важливим є те, що приєднання прибалтійських країн до Північноатлантичного альянсу є першим прецедентом його розширення до кордонів Росії. Реакція Росії на вступ Литви, Латвії і Естонії до НАТО певною мірою дозволить спрогнозувати російську позицію у випадку приєднання до цієї організації в майбутньому і України. Однак, звичайно, Україна має для Росії більше воєнно-політичне значення, ніж Литва, Латвія і Естонія, тому можливості використати досвід прибалтійських держав будуть обмеженими.

- Україні доцільно було б скористатися досвідом прибалтійських країн і Польщі у проведенні внутрішніх політичних і економічних перетворень з метою вступу до Євросоюзу, зокрема, в адаптації національного законодавства до стандартів ЄС.

- Україну та постсоціалістичні держави регіону Балтійського моря також зближує те, що вони мають багато спільних загроз їхній безпеці. Це, насамперед, стосується невоєнної безпеки (ядерна безпека, організована злочинність, корупція, забруднення водних ресурсів, торгівля наркотиками, нелегальна міграція, слабкість кордонів тощо). Україні було б доцільним практично скористатися та творчо розвинути досвід країн Балтійського регіону в боротьбі із загрозами невоєнній безпеці.

- Реалізація “Північного виміру” Спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС може стати окремим об’єктом уваги України. У цьому контексті необхідним є аналіз можливості імплементації подібної ж політики ЄС в Чорноморському регіоні та висунення відповідних пропозицій Європейському Союзу з боку України.

- Досвід моделювання спільної діяльності різних міжнародних організацій у сфері боротьби із загрозами невоєнній безпеці в Балтійському регіоні варто використати в Україні зокрема та в Чорноморському регіоні загалом. Цінним є досвід функціонування спільних робочих груп і співпраці секретаріатів організацій у ході реалізації регіональних проектів.

Публікації автора:

1. Божко С.О. Проблеми воєнної безпеки та стабільності в регіоні Балтійського моря в контексті розширення НАТО на схід // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 42 (Частина ІІ). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2003. – С. 106-113.

2. Божко С.О. Передумови та фактори формування системи безпеки та співробітництва в регіоні Балтійського моря // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 43 (у двох частинах). Частина ІІ – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2003. – С. 13-15.

3. Божко С.О. Характерні риси регіоналізму у регіоні Балтійського моря // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: серія “Міжнародні відносини”. Випуск 30. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2004. – C. 82-85.

4. Божко С.О. Політика безпеки Швеції в регіоні Балтійського моря після закінчення холодної війни // Науковий вісник Дипломатичної Академії при МЗС України. Випуск 10. – К.: Дипломатична Академія при МЗС України, 2004. – С. 888-900.

5. Божко С.О. Участь США в міжнародному співробітництві в регіоні Балтійського моря // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 45 (у двох частинах). Частина ІІ. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2004. – С. 31-38.