В результаті проведеного дослідження автор дійшов до таких висновків: - Як представник української літературної думки, національної еліти другої половини ХІХ ст., найяскравішими виразниками якої були Т.Шевченко, Марко Вовчок, І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М.Драгоманов, Б.Грінченко, І.Франко, Леся Українка, О.Кобилянська, П.Грабовський та ін., що багатогранно і досконало представили у своїй творчості особливості суспільно-політичного, соціально-економічного, культурно-естетичного життя нації у розмаїтті його гострих проблем, у історію їх постановки та накреслення шляхів розв’язання за допомогою засобів художньої творчості своє самобутнє бачення вніс Анатолій Свидницький – один із кращих письменницьких талантів України того періоду. - Ключовою проблемою суспільного життя України зазначеного періоду А.Свидницький майстерно представив проблему національної неволі, невирішення якої могло призвести до фізичного знищення українства. Поряд з польським і єврейським асиміляторськими впливами в Україні найнебезпечнішою письменник вважав політику денаціоналізації, проваджену Російською імперією. Вихід із несприятливої для України політичної ситуації він вбачав у повноцінній взаємодії двох засобів національної самоідентифікації: демократичного просвітництва та політичної боротьби. - Похідними від вищезазначеної проблеми у творчості письменника постають такі: індивідуальної свободи, освіти, мови, взаємин світського та сакрального у духовній спадщині української нації, української жінки, двоїстості світу українського села і міста, пращурів-нащадків. - Проблему індивідуальної свободи А.Свидницький концептуально подав у нерозривній єдності із проблемами суперечностей свободолюбності та безвольності української людини; інтелігентського стану українського суспільства; зумовленості особливостей людської психології умовами політичного, соціального та культурного життя країни. Засобами художньої творчості письменник довів, що оптимальні умови для формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості створює національна держава за умови перемоги людини над своєю пасивністю та почуттям меншовартісності. - У представленні проблеми освіти в Україні А.Свидницький упротилежнив чужоземні навчально-виховні системи комплексу вітчизняної освіти, в основі якого лежала українська ідея як ідеологічна прерогатива та засади етнопедагогіки. Найконцептуальніше це розкрито у “Люборацьких” - одному із найдовершеніших романів виховання України 60-х років ХІХ ст. - Проблему мови письменник висвітлив у ключі “мова і національне питання”. Засобами художнього вираження він цілеспрямовано протистояв згубному явищу лінгвоциду України, який був потужним чинником роз’єднання українського суспільства та деморалізації народу. - У висвітленні проблеми взаємин світського та сакрального у духовній спадщині української нації А.Свидницький вдався до її розкриття через проблему політично-ідеологічної конфронтації Української церкви з Московським патріархатом, з одного боку, та Польською церквою, з другого; протистояння глибокодуховного українського релігійного світогляду формалізмові Московської та Польської церков. - Проблема української жінки у творчості А.Свидницького постає у дилемі “жіноче рабство – жіноча свобода” і розкривається через невідповідність власне національного погляду на жінку імперському статусу жінки-рабині. Особлива заслуга письменника у художньому представленні проблеми полягає у тому, що він дав українській літературі колоритний образ вольової жінки – потенційної інтелігентки 40-х рр. ХІХ ст. - Двоїстість українського світу села та міста А.Свидницький змальовує через суперечності малої батьківщини і великого “Отєчества” – відповідно периферії (світу українства) та центру (світу, у якому “господарюють” нації-визискувачі України: переважно росіяни, а також поляки, євреї). Вирішення проблеми на сторінках творів письменника автор вбачає у національному зближенні міста та села. - Розкриваючи проблему пращурів-нащадків у широкому історичному контексті, А.Свидницький представляє родину ядром української національної структури, відповідно переконуючи у необхідності формування її чіткої національної визначеності. У представленні другого аспекту проблеми спадкоємництва – дотичних традиції та новаторства, письменник висвітлює складнощі процесу їхньої взаємодії. - Чинники, що можуть перешкодити вирішенню національних проблем, А.Свидницький, головним чином, зводить до пасивності, небажання позбавитися своєї національної меншовартісності або її цілковитого неусвідомлення. | 